Урбіцид, життя людей під постійною загрозою та документування воєнного досвіду стали головними темами зустрічі, організованої Музеєм «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова. Публічна розмова «Місто як ціль війни» відбулася 30 жовтня в Музеї історії міста Києва. Захід відкрила презентація другого тиражу видання «Щоденника Катерини Савенко».

«Для нас це велика честь і радість. Щоденник Каті має велике значення навіть для тих, хто живе в цій війні. Це історія про любов, мрію, надію, людей, але передусім – про її тверде бажання бути суб’єктом, зберігати себе. Зараз ми активно рухаємося вперед: уже маємо домовленості з видавництвами щодо видання англомовної та німецькомовної версій щоденника», – пояснила Наталія Ємченко, голова наглядової ради Фонду, яка стала модераторкою публічної дискусії.

Серед експертів до розмови долучилися психологиня Олена Вознесенська, історик і дослідник пам’яті Антон Лягуша та художник Антон Логов. У фокусі дискусії – поняття урбіциду – стратегії російських окупантів у війні проти України. Антон Лягуша пояснив, що зараз відбувається знищення міст не лише як фізичного простору, а й як спільноти. Оскільки міста – це не тільки будівлі та інфраструктура, це також спогади, емоції, сусідство й щоденне життя людей. 

«Найбільший удар для міста – це удар по ритму життя та спільнот. Системне та цілеспрямоване знищення Києва, Сум, Чернігова та інших міст робиться ворогом для того, щоб переписати потім історію цих міст, окупувати, відбудувати і сказати, завжди тут була росія. Тому саме пам’ять має стати наративом, який ми вибудовуємо в собі, як в нації», – зазначив Антон Лягуша.

За його словами, саме пам’ять є своєрідним орієнтиром для майбутніх поколінь, що допоможе суспільству зберегти власну ідентичність. Велику роль у цьому відіграє мистецтво, яке перетворює біль і особисті переживання на глибокі художні образи. Прикладом такого мистецького осмислення є «Щоденник Катерини Савенко» – особисте свідчення мешканки Маріуполя про перші тижні російської облоги міста. Видання вийшло за підтримки Фонду Ріната Ахметова та Групи Метінвест. 

За словами Антона Логова, унікальність щоденника в тому, що він не лише фіксує трагедію, а й передає людський досвід, переживання та здатність людини бачити прекрасне навіть у найскладніших обставинах.

«Там речення, які тебе вбивають, як кулі, тобто вистрілюють в тебе, тому що Катя це пережила, це не придумано. Вона найкращі людські якості проявила. Тому ця правда так заходить», – говорить художник.

Учасники публічної розмови також обговорили психологічні наслідки урбіциду для людей, про те, як формується здатність пристосовуватися до життя в умовах небезпеки та значення взаємної підтримки.

Від самого початку російської агресії у 2014 році Фонд Ріната Ахметова збирав, а нині зберігає свідчення людей про війну та пережитий досвід. Нині архів Музею «Голоси Мирних» налічує вже понад 145 тисяч історій, зокрема близько 12 500 свідчень маріупольців. Кожна історія – частина літопису країни й особиста розповідь людини, яка має бути почута та збережена для майбутніх поколінь.