Ілля, учень 10-В класу Спеціалізованої школи з поглибленим вивченням англійської мови №264, м. Київ

Вчителька, яка надихнула на написання - Олена

Конкурс есе «Війна в долі моєї родини»

Якось мені стало цікаво, як у людей почався ранок 24 лютого? А тому я задав це питання родичам, своїм вчителям та знайомим. І виявилося, що у кожного воно почалось по-різному. Хтось прокинувся від вибухів, хтось від того, що його собака просто хотіла на вулицю, хтось від дзвінка рідних...

Мій ранок почався з того, що я прокинувся від дзвінка в сусідній кімнаті, це був тато, що на той час перебував у відрядженні поблизу Черкас. Батько подзвонив мамі приблизно о 6 ранку зі словами: «Почалась війна! Зберіть речі, чекайте на мене!» Також рівно о 6 ранку мені написав друг, що він не розуміє, що відбувається, та з 4 ранку чує вибухи та кулеметні черги.

Як на це відреагував я? Достатньо спокійно… Може, це було через те, що не дуже хотів вірити у все, що відбувається та сприймати той факт, що всього того, що я так люблю може не стати. Або, може, через те, що я за декілька днів до цього вже розумів, що може початися війна.

Збираючи речі, я згадував вечір 23 лютого, бо тоді ми з моїм другом дискутували про війну та були впевнені, що нічого не буде. Я і досі згадую той час перед вторгненням, коли, повертаючись з тренування через парк, де гуляли маленькі діти, ще було холодно, йшов та думав: «А якщо насправді росія нападе на нас? Що тоді робити?» На жаль, відповідь на них я знайшов вже о 6 ранку після шокуючи новин.

Після повномасштабного вторгнення життя нашої, як і багатьох, родин дуже змінилося. Тепер, як би це прикро не звучало, у всіх є свої тривожні рюкзачки на випадок бомбардування або ядерної загрози. Ми почали активно слідкувати за новинами, пройшли курс домедичної допомоги, відправляємо кошти на збори дронів та автівок…

І, на превеликий жаль, бачимо смерть своїх знайомих, наших захисників… Так, наприклад, загинув друг мого брата, якого я дуже добре знав, і який захищав Україну на Сході.

Як адаптувався саме я до нових реалій? Багато інформації я почав сприймати критично, а ще в мене з’явилась велика ненависть до усіх росіян. Я не пережив того, що пережили люди після окупації та смерті рідних, але звуки пролітаючого винищувача, вибухів та сирен залишаться в моїй пам’яті, мабуть, до кінця життя. Тому на даний момент я дуже хочу, щоб ця війна закінчилась таким чином:

1) визволенням усіх наших територій;

2) демілітарізацією та денуклеоризацією росії;

3) поверненням усіх наших полонених;

4) виплатою репарацій;

5) покаранням усіх військових злочинців;

6) повним ізолюванням росії від усього цивілізованого та демократичного світу.

Ці шість пунктів є найголовнішим для мене та, мабуть, для багатьох українців. Тому, як казав класик:

«Борітеся – поборете!

Вам Бог помагає!

За вас правда, за вас слава

І воля святая!»

Борімося – поборемо!

Слава Україні!

Дякую за увагу!