«Зусібіч усе горіло, земля тремтіла від обстрілів»

Мені 43 роки. У мене є чоловік і двоє синів. Чоловік працював на залізниці, а я – у дитячому садочку. Про початок війни дізналася на роботі. Коли поверталася додому, вже відбувалися активні обстріли. Ми зібрали мінімум речей і поїхали до моїх батьків у село. Разом з ними сиділи в підвалі. Зусібіч усе горіло. Земля тремтіла від обстрілів. Коли ставало тихіше, виходили, щоб приготувати їсти, а потім знову поверталися в підвал.

Восьмого березня почався наступ на село. Наші військові закликали терміново виїжджати.

Наступного дня ми приєдналися до автоколони й селами добралися до Павлограда. Місяць жили у знайомих, а потім переїхали в Полтаву. Обрали це місто, бо тут ще до війни навчався наш старший син, тож ми хотіли, щоб він мав змогу завершити навчання. Зараз він уже працює.

Сподіваюся, що найближчим часом війна закінчиться нашою перемогою.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/