Історії, які ви нам довірили

меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

До всіх історій
Домініка Ген

"Зрозуміло, страх за життя не залишив мене"

переглядів: 84

Ген Домініка

Запорізька гімназія №75, 9-А

Учитель, який надихнув - Вечерка Наталія Іванівна

«Війна. Моя історія»

Для всього українського народу війна стала непередбаченим явищем, яке дуже сильно змінило життя кожної людини і, треба сказати, не в кращу сторону. Відтепер, двадцять четверте лютого – траурний день для країни. День, який назавжди увійшов в історію і в пам'ять всього народу. Початок кровопролиття, яке продовжується й досі. Через те, що все трапилося раптово, усвідомлення війни до мене дійшло не одразу. Перший тиждень я ходила цілими днями в роздумах і в повному сум'ятті. Все, до чого раніше ставилася з особливою серйозністю, втратило свою значущість в одну мить.

Я стала цінувати такі речі, на які раніше не звертала увагу: спокійне життя, тиша, можливість гуляти, ходити до школи і загалом пересуватися без страху і думки, що в якийсь момент життя обірветься від тієї чи іншої ракети. Повне усвідомлення всієї події, прийшло трохи пізніше, перед цим було прийняття такої сенсаційної новини, як просто даність. Протягом довгого часу нічого не вкладалося в голові, відчувалася повна розгубленість. Разом з мамою, у перший же день війни, ми зібрали всі необхідні речі, але куди бігти в разі чого з ними, було не ясно.

Батько через день-два вступив у територіальну оборону і з того самого моменту вдягнув військову форму і досі ходить у ній, практично не знімаючи її. У ті дні шалено палило заживо почуття безсилля...Відмотати час назад, буквально на день-два, на жаль, було неможливо, як і вплинути на ситуацію. Залишалося лише чекати чогось, чи то дива, чи ще більшого розчарування, і просто приймати все як є. З цим було вкрай складно, бо в мою голову не могла вкластися та сама частинка пазла, яка твердила про те, що в двадцять першому столітті люди ще здатні воювати і вирішувати конфлікти, застосовуючи силу. Мені здавалося, що двадцяте століття на своєму прикладі гарно продемонструвало, що таке війна і чітко показало увесь її бруд, жорстокість, насильство, нелюдяність та несправедливість. Коли я провела таку історичну паралель, то зрозуміла одну просту річ – людство не вчитися на своїх помилках, час змінюється, але люди та їхні вади завжди залишаються незмінними.

Прийнявши, врешті-решт, цю ситуацію як є, мені стало трохи легше і я, наче, повернулася знову в життя, після тривалого перебування в прострації. Зрозуміло, страх за життя не залишив мене, але відчуття розгубленості розчинилося вмить, ніби його ніколи і не було. Повернулися колишні сили щось робити, вирішувати, долати труднощі, вчитися і, головне, продовжувати жити, створювати нове, йти до своїх заповітних цілей та добиватися їх.

Зміни, безперечно, відбулися і в житті моєї родини. Мама відклала пошук роботи, доки триває війна і тепер займається лише домашніми справами. Батько, як раніше було сказано, вступив із самого початку в територіальну оборону, через що він став рідше бувати вдома. Що ж до мене, то незабаром буде рівно два роки, як моє навчання проходить в онлайн-режимі і, признатися чесно, не дуже вже тому рада, бо вчитися дистанційно - це рівносильно майже повному самонавчанню.

Віднині 70% мого часу займає лише школа. Але незважаючи на таке навантаження, у мене є безліч хобі, одне з яких є вивчення історії, тому що цей предмет, на мій погляд, дуже важливий для всього людства. Через те, що люди ставляться до нього дуже легковажно, вони часто роблять ті самі помилки і тому постійно повертаються знову і знов в минуле, ходять по колу і не розвиваються далі, не йдуть вперед.

Залишається лише вірити, що саме ця війна послужить для людства як повчальний урок, після якого кожен зробить розумний висновок. Але на цьому життя не закінчується, треба вірити у краще та думати про своє майбутнє, особливо, на мій погляд, це питання більше всього турбує підлітків, які навчаються в старшій вже школі. Після школи, вони повинні будуть обрати собі професію, а це є найскладнішим моментом в житті, адже від нього залежить майбутнє кожної людини. Особисто я ще не визначилась, ким хочу стати, маю наразі декілька абсолютно різних варіантів, але впевнена, що через рік-два, мені все ж таки вдасться зробити остаточний вибір.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/

Rinat Akhmetov Foundation Civilian Voices Museum
Запоріжжя 2023 Текст Історії мирних жінки діти психологічні травми безпека та життєзабезпечення перший день війни Конкурс есе 2023
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій