Мені зараз 19 років. Я з міста Бердянська. Війна мене там же й застала, я вдома був. Зі страхом згадую цей день. Зранку я прокинувся від вибухів. Було страшно. Про це важко розповідати, і я не хочу це згадувати взагалі. У нас не було багато їжі, але ми не голодували.

Коли ми зрозуміли, що потрібно виїжджати, то було вже пізно. Це був квітень. Ми якось виїхали з матір’ю, а батько трошки пізніше виїхав. 

Виїзд шокував. Це було довго і моторошно.

Я не знаю, коли може скінчитися ця війна. Для мене зараз головне - навчання, і я намагаюсь йому якомога більше уваги приділяти. Дуже хочу жити в мирі і потрапити додому.