Я живу в місті Лебедині. Працювала операційною медсестрою. Вже на пенсії - мені 78 років. Постійно була в місті, усі мої діти тут, вони мені допомагають, тому я нікуди не виїжджала.

Шокувало те, що жили нормально, потім зранку прокинулися – а на нас напали. Ніхто навіть не думав про таке.

Коли почалася тривога – ми не спали всю ніч. Я молилася Богу за всіх. Я, як дивлюся телевізор, то не можу заспокоїтися, переживаю за наших бідних захисників.

Ліки нам видавали. Син мені виписує, вони в мене є постійно. І гуманітарну допомогу отримуємо. Я задоволена, все є, усім дякую. Найголовніше – відчуваєш, що за нас переживають, переймаються за людей похилого віку.

Усі переживаємо, нервуємося. Я ходжу до церкви й молюся. Так проходять і стрес, і хвилювання. Хоч би скоріше війна ця закінчилась.