«Знайома залазила на багатоповерхівку і якось телефонувала»

Мені 34 роки. Нас війна застала на відпочинку далеко від дому. Мене шокувало, що все так швидко сталося. Ця ситуація була шоком для нас усіх. Ми жили одним днем. У нас є сьогодні, а що буде завтра – побачимо.

Звісно, наше серце було в Маріуполі, і рідні перебували там. Це було тяжко. Я не знала, де моя сім’я. Зник зв'язок, а мої рідні були в центрі міста.

Моя вагітна старша сестра просиділа в підвалі до кінця березня. А з нею - ще й четверо дітей. Це було дуже важко: я розуміла, що ніяк не можу їм допомогти.

Зараз ми не можемо повернутися в Маріуполь. Зв’язатися з рідними я могла через знайому, яка залазила на багатоповерхівку і якось телефонувала. Про сестру я дізналася через знайомого, який працював у поліції і виїхав у Бердянськ. А безпосередньо з нею я поговорила, коли їх уже вивезли на територію Росії, у Таганрог. Потім я через естонських волонтерів знайшла їхніх колег із Москви, які допомагали вивезти людей із росії. Сестру з родиною вивезли на територію Польщі, зараз вони там. Сестра народила хлопчика.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/