Зеленюк Богдан, 11 клас, Вінницький ліцей №7 ім. Олександра Сухомовського

Вчитель, що надихнув на написання — Засімович Олена Іванівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

23 лютого 20:00 – Сили рф стоять у повній готовності біля кордонів із Білорусією та АР Крим

23 лютого 21:00 – виконую домашнє завдання, у новинах з’являється інформація про те, що рф готує свою техніку

23 лютого 22:15 – лягаю спати

24 лютого 3:40- сили рф перетинають кордони України

24 лютого 4:00 – перші удари по Харкову, Маріуполю та Києву

24 лютого 5:20 – мене будить мама зі словами «Прокидайся, війна почалась»

24 лютого 5:40 – сестра я та батько сидимо в телефонах та перед телевізором, мама збирає речі й документи, нікому не віриться, що це почалося.

24 лютого 6:30 – ми вже зібрали речі першої необхідності

24 лютого 7:15 – перший приліт по Вінницькій області, я стою на балконі та чую вибух, забігаю в будинок і бачу, як штори підіймаються до стелі

24 лютого 7:30 – тато їде на роботу

24 лютого 8:00 – мама завозить мене з сестрою до тітки

24 лютого 8:30 – ми сидимо на дивані, безперервно дивимось новини, шоковані подіями, у всіх містах України починається кошмар

24 лютого 9:00 – ми несемо воду в підвал

24 лютого 10:00 – сидимо в підвалі й чуємо проліт ракет та літаків у небі

24 лютого 11:00 – сили рф прориваються в напрямках Херсону, Києва, Харкова та Маріуполя

24 лютого 12:00 – я вирішив поспати декілька годин

24 лютого 15:00 – прокидаюся від вибуху, біжу до укриття

24 лютого 17:30 – з роботи повертаються батьки й кажуть, що

в місті робиться щось нереальне, в магазинах черги по 400-500 метрів, на заправку не заїхати

24 лютого 18:30 – вечеряємо та обговорюємо наші подальші дії

24 лютого 22:30 – лягаємо спати, батько залишається на нічне чергування

25 лютого 8:30 – прокидаймося й одразу вирушаємо до тітки

25 лютого 10:00 – спостерігаємо за новинами

25 лютого 14:00 – бої за Київ, великі переживання за столицю

25 лютого 18:00 – батько говорить, що потрібно негайно виїхати з міста, мама проти

25 лютого 20:00 – батько «Якщо доходять до Житомира, берете речі та виїжджаєте спочатку до Львова, потім побачимо»

25 лютого 23:00 – лягли спати, батько знову не спить

26 лютого 9:00 – дуже критична ситуація, зібрали речі та чекаємо рішення батька

26 лютого 11:00 – їдемо до тітки, батьки – на роботу

Всі дні однотипні, але 1 березня 2024 року змінює все

1 березня 10:00 – йду до бабусі, бо самому вдома залишатися страшно

1 березня 12:00 – батьки приїхали, я йду додому й чую, як наді мною летить ракета, падаю на землю, закриваю голову руками

Вибух… Я біжу, та ні, лечу додому

1 березня 14:00 – батькові друзі з Києва приїжджають переночувати в нас, щоб наступного дня вирушити до Львова

1 березня 16:00 – з’являються новини про вандалізм в Бучі та Ірпені

14 липня 10:48 – я сиджу на уроці української мови й чую проліт ракети прямо над домівкою вчительки

5 секунд… вибух, це приліт по «Ювілейному», я знаходжуся від місця вибуху в 500 метрах, чоловік вчительки біжить до місця вибуху

14 липня 11:05 – телефонує мама й крізь сльози, питає, чи все добре ?

О 10:45 я мав очікувати маршрутку на зупинці, яка в 5 метрах від місця прильоту, вчителька мене затримала

14 липня 11:15 – йду на зупинку

14 липня 11:30 – мене забирає мама, ми їдемо додому

Близько тижня я відходив від того, що пережив у той день, 14 липня 2024 року…