Історії, які ви нам довірили
Валерій Олексійович більше любить згадувати щасливі довоєнні роки. Влітку 2014-го він ховався від обстрілу на дачі. А ось у грудні 2017-го бомбардування застало його вдома у Новолуганському.
Часто згадую 80-ті роки, коли процвітала Україна. Це найприємніші спогади.
У 2014 році, коли ситуація змінилася, відразу подумав, що хорошого чекати нічого. Коли в нас тут стріляли і бомбили, я йшов з селища до зятя на дачку.
Найстрашніший обстріл був у 2017 році, якраз на Святого Миколая увечері, о 17 годині. Люди вийшли хтось у магазин, хтось винести сміття… Бомбили дуже сильно, так багато приватних будинків постраждало і багатоповерхівок! Вікна повилітали, а надворі зима. Таке діялося... Звичайно, ми всі переживали, і тепер переживаємо. Боїмося, щоб знову не повторилося.
З кожним роком жити дедалі важче стає. У нас у селищі навіть цвинтар замінований. Там у дружини мати похована й брат. Не можемо стільки років потрапити туди, на могилках прибрати. І поїхати нікуди не можемо, сидимо на місці. Нерви нікуди не годяться.
Дуже хочеться, щоб усе це якнайшвидше закінчилося, настав мир і життя налагодилося.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
