Сім’ї Дарини Сергіївни довелося тіснитися у маленькому погребі під час регулярних обстрілів

Близько п’ятої ранку мене розбудив дзвінок від тітки, яка сказала, що почалася війна. Ми вийшли на вулицю і побачили заграву в небі та почули звуки вибухів зі сторони росії. Ми не могли в це повірити й сподівались, що все буде, як раніше.

Найважче було, коли ми сиділи у маленькому погребі, більшу частину якого займали полиці з консервацією. Від вибухів постійно обсипалась штукатурка.

Мені доводилось сидячи спати з шестимісячною дитиною на руках.

Через регулярні обстріли всі сусіди швидко покинули свої домівки, на нашій вулиці залишились тільки ми.

На жаль, ми стикнулись з гуманітарною катастрофою, з продуктів у нас була тільки картопля та консервовані помідори. Всі магазини та аптеки були зачинені. Я була змушена шукати безлактозне харчування для дитини, але майже ніде його не було.

У місце, де я знайшла одну банку дитячої суміші, наступного дня прилетіла ракета.

Згодом я з дітьми та собаками евакуювалась, але мій чоловік залишився вдома. Освоїтись на новому місці нам дуже допомогли волонтери, за що я дуже їм вдячна.

Наразі я у декретній відпустці, щомісяця отримую від держави трішки менше тисячі гривень.