Я спала, коли телефон розбудив мене. Це була моя донька, яка другий рік працювала військовим медиком у Волновасі.
Вона сказала: «Мама, нас обстріляли з повітря, все горить, є загиблі. Ми без одягу, тягнемо поранених по полю». І зв'язок обірвався…
Наступні два дні я жила в страху і надії. Потім дзвінок з незнайомого номера: вона жива…
Я - операційна медсестра, живу на передовій. Я бачила жах і шок: скільки поранених, скільки загиблих… Нам перекрили воду. Ми були без світла, газу і тепла. Нас рятували скважини. А їсти готували на газових горілках. Страшно думати про зиму і холод…
Мене зворушують моменти, коли люди виживають після тяжких поранень. У мене залишилось фото моєї сім'ї в Бахмуті, коли донька отримувала червоний диплом. І її куртка, в якій вона була після обстрілу Волновахи.
