Вони пережили декілька місяців обстрілів у рідних містах, ховалися по підвалах, бачили, як руїнами стають їхні будинки, школи, лікарні. Декому випало потрапити в окупацію, зазнати знущань і втратити рідних. У шелтері для переселенців з Луганщини, створеному самими луганцями в Дніпрі, зараз мешкає понад сто людей. І в кожного – своя важка історія. 80% пожильців – вихідці з Луганщини, але після загострення ситуації на інших напрямках фронту тут приймають людей і з Донеччини, Запоріжжя та Херсонщини. Матеріал Радіо Свобода.
Лоліта Глотова – фахівчиня відділу молодіжних програм Луганського обласного центру підтримки молодіжних ініціатив. Вона двічі переселенка: 2014 року виїхала з Алчевська до Лисичанська, а після повномасштабного вторгнення росії – до Дніпра.
Двічі переселенка Лоліта Глотова зараз проживає у шелтері в Дніпрі
У шелтері вона волонтерить. Розказує: заклад виграв грант від міжнародної організації, який передбачає цілу низку заходів за різними напрямками: цифрова грамотність, українська мова та література, фітнес. Сама Лоліта раз чи двічі на тиждень проводить творчі майстер-класи для дітей та дорослих. Вона також організовує просвітницькі та розважальні заходи.
"Малювали виделками, вушними паличками, пальцями. Учасники були здивовані", - Лоліта Глотова.
«Веду і малювання, і декоративне мистецтво, але намагаюся якось спрямувати учасників на розуміння своєї ідентичності, приналежності як до України, так і до Луганщини. Проводили малювання патріотичних картин за номерами, релаксували – кава, класична музика… Робили патріотичні брелоки, янголят, проводили нетрадиційне малювання – малювали виделками, вушними паличками, пальцями. Учасники були здивовані: «А що, так можна?» – ділиться дівчина.
До Різдва та Нового року в шелтері також планують заходи, зокрема свято для дітей у патріотичному й просвітницькому ключі.
«Що це дає нам усім? Дорослим приємно, що вони можуть відпочити, розвантажитися. Щодо дітей – я бачу, що в дітей патріотичне налаштування, і це дуже круто. Роблять щось і кажуть: «Глянь, це ж жовто-блакитне, це ж Україна!». Насправді ми всі дуже сумуємо за домом. Малюємо дерево. Питаю: «А де це дерево?». «Це дерево росте в Рубіжному». Або: «Це дерево – в Лисичанську». Сльози… Я й сама заряджаюся від людей, вони мені дають мотивацію жити й розуміти, що я роблю все правильно, що справді допомагаю», – говорить Лоліта.
Copyright (c)2022 RFE/RL, Inc. Used with the permission of Radio Free Europe/Radio Liberty, 1201 Connecticut Ave NW, Ste 400, Washington DC 20036.
