Вони пережили декілька місяців обстрілів у рідних містах, ховалися по підвалах, бачили, як руїнами стають їхні будинки, школи, лікарні. Декому випало потрапити в окупацію, зазнати знущань і втратити рідних. У шелтері для переселенців з Луганщини, створеному самими луганцями в Дніпрі, зараз мешкає понад сто людей. І в кожного – своя важка історія. 80% пожильців – вихідці з Луганщини, але після загострення ситуації на інших напрямках фронту тут приймають людей і з Донеччини, Запоріжжя та Херсонщини. Матеріал Радіо Свобода.
Адміністраторка шелтера Ніна Бондар – з Лисичанська. Розповідає: заклад був створений півтора року тому переселенцями з Луганщини – передусім для земляків, на кошти міжнародних організацій. З орендою приміщення допомогла міська рада Дніпра. Зараз існують завдяки гуманітарній допомозі міжнародних донорів, а також завдяки грантам.
"Вони готові щось змінювати, підлаштовуються під потреби міста, адаптуються", - Ніна Бондар.
«Організацій-помічників дуже багато. Зараз у них гарна стратегія – вони спершу питають, що надати. Вони спілкуються і з керівництвом, і з самими мешканцями – в чому є потреба. І в наших людей вже є свої запити. Наприклад, говорили, що є потреба в матеріалах для творчості – дуже люблять розмальовувати картини за номерами. Потім – наші дівчата сходили на курси манікюру, а одна дівчина закінчила курси бухгалтерів. Я радію, бо це означає, що вони готові щось змінювати, підлаштовуються під потреби міста, адаптуються», – каже адміністраторка.
За півтора року через шелтер пройшло близько 10 тисяч осіб, левова частка їх – на початку повномасштабної війни, коли тривала активна евакуація і люди зупинялися в прихистку на кілька діб. Зараз пожильці можуть мешкати тут, скільки захочуть. Але мають виконувати певні вимоги.
Адміністраторка шелтеру Ніна Бондар – також переселенка
Зокрема, за графіком чергувати на кухні, долучатися до спільних громадських робіт тощо.
«Основне – це нікого не ображати. Це – жити в мирі. Хоча б тут, у цьому просторі, має панувати мир. Ми повинні одне одному допомагати. Якщо людині погано, ні в якому разі не зробити ще гірше. Чесно скажу: у нас були різні випадки, іноді доводилося людей витягувати з дна, у всіх різна психіка у зв’язку з війною… Не можна складати рук. Вони у мене часто тут сидять, можуть годинами розповідати, радитися. Наші люди знають, що ми завжди – поруч. Коли є проблеми з документами, скажу чесно, я можу й свої гроші дати, аби вони пішли відновили документи – й влаштувалися на роботу. Намагаємося всіх обігріти. Хочеться, щоб тут був світ, де затишно, де тебе розуміють», – каже Ніна.
Вона сама, як і більшість мешканців шелтеру, намагаються звикнути до нового міста, адже про швидке повернення додому поки не йдеться. У її рідному Лисичанську, говорить, розруха. Особливий біль – музей, який жінка очолювала. Там, розповідає, сталася пожежа, окупанти розгромили все, що збиралося по крупинці і ретельно береглося.
Зараз жінка знаходить себе в роботі й турботі про інших. Новий рік, як і попередній, збирається святкувати в шелтері.
У шелтері для переселенців у Дніпрі готуються до Нового року
«Чи то буде загальний стіл, чи кожна кімната окремо – ще визначаємося. Але, думаю, буде солодкий стіл – тортик, тістечка. Також я готую сюрприз для мешканців, запрошую незвичного гостя… Я щодня багато планую, не можу без роботи. Планую собі й людям – на щодень завдання. Розставити речі по місцях, десь щось помити, підготувати. Тим і живемо», – додає Ніна.
Copyright (c)2022 RFE/RL, Inc. Used with the permission of Radio Free Europe/Radio Liberty, 1201 Connecticut Ave NW, Ste 400, Washington DC 20036.
