Людмила розповідає про те, як щодня над Костянтинівкою пролітали російські літаки та ракети. У рідному місті на початку повномасштабного вторгнення росіян вона жила в страху, що будь-якої миті її життя може обірватися. Їй довелося евакуюватися з Донецької області, вона не знає, чи повернеться назад. Людмила згадує про зруйновані будинки та постійний страх за своє життя. Вона молиться за мир та сподівається, що війна скоро закінчиться і вона зможе повернутися додому.