Ольга Владимирова | Дніпро

"Кожна людина гідна жити й померти в належних умовах"

У Дніпрі дають прихисток хворим та немічним переселенцям, які у підвалах і під обстрілами були приречені на смерть. Їх вивозять з гарячих точок, садять на потяг, зустрічають на вокзалі в більш безпечному регіоні, годують, розселяють, дбають про медичну допомогу й документи. І це далеко не повний перелік того, що робить евакуаційна команда «Восток SOS». Матеріал Радіо Свобода.

Евакуатори кажуть: не раз стикалися з нерозумінням щодо вивезення своїх підопічних, особливо онкохворих, – мовляв, «дайте їм спокійно померти вдома». Але представниця організації Ольга Владимирова каже: тут мова – про гідність: кожна людина гідна жити й померти в належних умовах.

Цього вечора на залізничному вокзалі в Дніпрі – команда з шістьох людей. Професії – різні: хтось археолог, хтось айтішник, хтось – колишня медійниця. Завдання одне – зустріти й облаштувати маломобільних людей, які прибудуть евакопотягом.

Евакуаторка «Восток SOS» Ольга Владимирова розказує: аби змогли вивезти людину, яка цього потребує, на гарячу лінію організації має надійти дзвінок – від неї самої, родичів, знайомих чи соцпрацівників. Треба знати персональні дані переселенця, його стан та місце перебування. Потім один з евакоекіпажів, які базуються в Покровську на Донеччині, рушає на виклик.

Часів Яр, Авдіївка, Костянтинівка, Краматорськ, Торецьк, Бахмут – евакуаторів не спиняє небезпека, якщо хтось потребує їхньої допомоги.

Олена в очікуванні на евакопотяг на вокзалі в Дніпрі

Доправивши в спокійніше місце, до Покровська, евакуйованого саджають на потяг і одразу ж передають інформацію колегам у Дніпро – кого зустрічати, в якому вагоні, в чому є потреба.

Цього разу чекають на прибуття двох літніх людей – жінки й чоловіка з Костянтинівки. Хлопці дбають про те, щоб забрати людей та їхні речі з вагона, на дівчатах – самопочуття та документи прибулих. Олена в команді – кілька місяців.

«Ми доповнюємо одне одного. Люди часто прибувають без документів – і я ними займаюся. Але люди ці маломобільні, і відновити документи дуже складно – людину треба повністю супроводжувати», – каже Олена.

Тим, у кого документи є, члени евакокоманди тут же, на вокзалі, встигають оформити «переселенські». Отож декого з підопічних зустрічають з першими виплатами – по 2 тисячі гривень на особу. Людям з інвалідністю видають по 3 тисячі.

Ось і потяг. 25-й вагон – евакуаційний. Команда працює чітко й злагоджено.

Хлопці допомагають двом літнім людям дістатися до машини. Ольга цікавиться їхнім самопочуттям.

«Якщо немає ніяких медичних показань, то ми веземо цих людей у Центр тимчасового перебування на вулиці Щербаня. А якщо є якісь невідкладні, гострі стани – то до медпункту, а ті вже викликають «швидку». Якщо ми бачимо, що серцевий напад, чи гангрена, чи свіжий перелом – ситуації бувають різні. Часто я це бачу одразу: високий тиск, людина зневоднена – тут явно одного догляду мало. Є також важкі хвороби, як-то онкологія. Звичайно, з перону таку людину «швидка» не забере. Тому ми домовляємося заздалегідь про шпиталізацію. У жінки й чоловіка, які приїхали сьогодні, все гаразд, але, я думаю, певного амбулаторного лікування вони потребуватимуть пізніше», – говорить Ольга Владимирова.

Евакуйовані цього дня більш-менш в порядку, їх саджають до мікроавтобуса й везуть селити. Дорогою знайомимося.