Лизунова Валерія, учениця 11 класу загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №12 Покровської міської ради Донецької області

Вчитель, що надихнув на написання есе — Гаврильченко Світлана Миколаївна

"1000 днів війни. Мій шлях"

Коли почалася війна, ми всі були шоковані. В один момент життя змінилося: мирні ранки стали супроводжуватися сиренами, звичні маршрути — блокпостами, а звуки світанку — вибухами. Важко сказати, що було найстрашніше — самі події чи усвідомлення того, що ти більше не можеш повернутись до колишнього життя.

Проте я відчула, що цей шлях, який розпочався тоді, став не тільки моїм особистим випробуванням, але й можливістю зрозуміти свою силу і зв’язок з рідною землею.

Перші дні були вражаючими в тому сенсі, що вони повністю зруйнували стабільність. Ніхто не міг точно сказати, що буде завтра, як довго це триватиме і коли завершиться. Ми жили в постійному стані напруженості. Але в цій темряві з’явилася несподівана ясність: усвідомлення, що кожен день має значення.

Це було перше моє відкриття на цьому шляху — війна змушує по-іншому сприймати час. Кожен день, кожна година стала боротьбою за життя, за себе і за своїх близьких.

Я поїхала з рідного міста через місяць після повномасштабного вторгнення. Моя мама в той час була за кордоном і дуже переживала, тому через місяць забрала мене, щоб бути спокійною.

Через кілька місяців з’явилось інше розуміння — війна не тільки руйнує, вона і відкриває. Я побачила справжнє обличчя людей.

Хтось залишився поряд і підтримував, хтось злякався і втік, хтось змінився до невпізнання. Але разом з тим війна показала людську стійкість. Я зустріла людей, які здивували мене своєю силою, витримкою, неймовірною жагою до життя. Людей, які добровільно допомагали іншим, хоча самі опинилися в такій же небезпеці. Ми ділилися тим, що мали, і підтримували одне одного, тому що це стало єдиним правильним рішенням.

Багато людей, які залишилися в Україні, засуджували тих, хто виїхав, але за кордоном не так і легко, як здається. Особисто мені перші півтора року було дуже важко: постійні сльози, переживання, відсутність живого спілкування та друзів, інша мова, інший менталітет тощо. Я сумувала за батьком, друзями і хотіла додому. Мені було дуже важко звикнути до нового життя і вийти із зони комфорту. Не хотілось нічого, окрім того, щоб повернутися до старого життя. Тільки після тривалого «страждання», я змогла звикнути і жити далі. Навчилась приймати і відпускати людей, розібралася в собі та в своїх думках і подорослішала.

Ці 1000 днів показали, що навіть у найтемніші часи залишається надія.

Мій шлях був сповнений боротьби — внутрішньої і зовнішньої. Кожен з нас вів свою особисту війну. Хтось на фронті зі зброєю в руках, хтось у тилу, хтось намагався зберегти родину в умовах розрухи. Але головна боротьба відбувалася у серці. Я вчилася бути стійкою, рухатись далі, не втрачати людяність у вирі трагедій.

Одним із найважчих викликів на цьому шляху було протистояти страху. Війна зруйнувала відчуття безпеки, і кожен новий день був сповнений невідомості.

Проте я зрозуміла, що страх є невід’ємною частиною людського буття, і те, як ми його долаємо, визначає нашу силу. Я вчилася контролювати свої емоції, приймати ситуацію такою, якою вона є, і шукати шляхи, як діяти далі.

Ще одним важливим уроком була відповідальність за свої вчинки і за своє майбутнє. Війна змусила мене чітко усвідомити, що лише ми самі вирішуємо, хто ми є і ким хочемо бути в цей критичний момент.

Кожен крок, кожне рішення — це був мій внесок у загальну боротьбу за свободу, за право жити на землі.

Ці 1000 днів стали випробуванням не лише для мене, але й для всіх, хто зіткнувся з війною. Ці дні відкрили нові сторінки в моєму житті — сторінки про силу, витримку, страх і надію. Я зрозуміла, що війна змінює нас, відкриваючи глибини, про які ми раніше не здогадувалися. Водночас ці дні стали моїм шляхом до самопізнання і віднайдення справжніх цінностей: людяності, взаємопідтримки та незламності.

Життя продовжується навіть у найскладніші часи.

І кожен день боротьби наближає нас до омріяного миру, за який ми всі стоїмо — як на фронті, так і в тилу.