Мироненко Єлизавета

10-б клас, Комунальний заклад «Харківський ліцей №172 Харківської міської ради»

Вчителька, що надихнула на написання – Лінько Марина Олексіївна

Війна. Моя історія

Війна… Яке страшне слово, що відлунює у мене всередині, примушуючи знову і знову переживати жахливі події того ранку, коли вона прийшла у мій дім, у моє місто, у мою рідну країну. Війна не жаліє нікого, приносить пустоту, смерть і страждання. Моя душа плаче, як плаче вся Україна. Тому моя історія теж сумна.

Кінець зими 2022 року змінив усе. Жорстока війна вдерлася в моє життя. Вона змусила мене вмить подорослішати. Вчорашні мрії враз стали нікчемними, вони зникли з першими збройними ударами ворога по моїй рідній землі. Все, що для мене було таким рідним і дорогим, опинилося під невпинним вогнем. Кожен день приносив жахливі новини, нові страждання.  Рідне місто, рідний район, рідний будинок, рідна гімназія…

Мені довелося покинути своє місто. Я була у безпеці, але думки за рідних, за своє місто не покидали мене. Кожної ночі уві сні я немов поверталася додому - і так не хотілося просинатися. Нестерпно хотілося повернутися.  Для мене почався новий відлік часу. В ньому не було місця для свят і вихідних. Цей жахливий зимовий день тягнеться  до сих пір… І не важливо, що за вікном змінюються день і ніч, пори року. Тільки календар мовчазно нагадує, що час іде. І я не знаю, скільки ще це буде тривати. На жаль, я не можу на це вплинути. Я можу тільки чекати і мріяти. Мріяти про мирне життя, про таке звичайне мирне життя, яке в нас безжалісно відібрали. Я мрію про Перемогу, про те, щоб усі наші воїни повернулися додому живими та здоровими, про те, щоб ворог забрався з нашої рідної України!

Життя на чужині не принесло мені душевного спокою, бо немає нічого кращого, ніж рідна земля, рідні люди. А яка прекрасна наша рідна мова! Вона найкраща у світі! Кожного дня я чекаю на той День, коли я зможу повернутися до милого рідного міста.

Я мрію, щоб мій Харків знову розквітнув, щоб його вулиці були наповнені щасливими людьми. І щоб більше ніколи не лунали звуки тривог і вибухів.

Я дуже хочу, щоб наша держава стала повноцінним членом Європейської родини. Адже саме Україна стала символом боротьби за свободу. Саме завдяки українцям Європа не знає жахіття жорстокої війни. Ми достойні цього, ми заслужили на це життя, заслужили своїми сльозами, своєю кров’ю та неймовірною жагою!!!