Корнієнко Роман, студент ІІ курсу, ВСП «Херсонський політехнічний фаховий коледж Національного університету «Одеська політехніка», м. Одеса

Вчитель, що надихнув на написання есе — Ботвинюк Оксана Василівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Що для кожного з нас означає слово «війна»? Особисто для мене — це шлях хаосу, руїни та знищення усього живого на Землі. Проте, на жаль, така доля спіткала і Україну. Страшна подія розділила життя мільйонів людей на «до» і «після». І зараз я хочу розповісти вам власну історію цієї боротьби.

Кінець зими. Морозний світанок 24 лютого 2022 року по всій Україні починається з нищівних бойових дій, особливо біля нашої славетної Чорнобаївки.

Перебуваючи разом із усією сім’єю в Херсоні, я згадую моторошні події початку війни. Руйнація, смерть, сльози — невід’ємні атрибути кожної війни, а цієї — тим більше. Шок та справжній страх стали моїми першими емоціями. Звичне життя докорінно та назавжди змінилося, вимагаючи швидкої адаптації до життя як у фільмах про кінець світу.

Перший тиждень війни — це поступово наростаюче відчуття паніки і постійного пошуку та аналізу інформації.

Проте 3 березня 2022 року сталася катастрофа — Херсон був окупований російськими військами. З цього моменту починається відлік жаху, безпорадності та постійної тривоги. Ми з рідними не змогли покинути наше місто-герой до окупації, тому були вимушені провести 8 місяців та 8 днів, проживаючи день за днем зі страшним усвідомленням того, що кожної миті до нас можуть зайти орки та забрати до підвалу для катувань.

Початок окупації запам’ятався широкими акціями протесту та мітингами, де сміливі херсонці висловлювали відкриту огиду та засудження окупаційного режиму.

Мої батьки не залишились осторонь і теж мітингували, бо Херсон — це Україна! Проте загарбники швидко та жорстоко придушили ці повстання. Минав день, тиждень, місяць — усе сильніше затягувалося ярмо на шиях херсонців. Окупанти ще більше лютували та катували мирних людей. Кожен прожитий день у спокої ставав найвищим досягненням.

Але жодне жахіття не може тривати вічно. 11 листопада 2022 року стає найважливішою та найдовгоочікуванішою подією в житті усіх херсонців. Наше місто було повністю звільнене від російської окупації.

Ніякими словами неможливо описати радість, яка охопила в той день відомий усьому світові Херсон. Автівки з українськими прапорами стали проїжджати основними вулицями міста, люди виходили із домівок, щиро вітали наших військових, полегшено видихали та раділи. Це все стало заслуженою реакцією на омріяну свободу. «Нарешті. Це сталося! Ми змогли!» — саме така думка у мене виникла тієї миті. З того часу для мене 11 листопада стало днем перемоги, сили та незламності українського народу.

Поступово моя родина почала повертатися до мирного та спокійного життя. Тоді це здавалося найкращою у світі нагородою за усі пройдені страждання.

Через деякий час мій батько добровольцем іде до Збройних Сил України, щоб боронити нашу країну — це стало ще одним приводом для особистої гордості. Я щиро вдячний усім захисникам і захисницям України, які щодня захищають нашу землю від загарбників.

Саме завдяки ним я можу жити у вільній країні та маю змогу розповісти цю історію.

Позаду вже майже тисяча днів війни. Але я живу і продовжую жити щирою та нескореною надією на світле майбутнє та перемогу України! І як казав відомий український письменник та політичний діяч Іван Багряний: «Ми є. Були. І будем ми. Й Вітчизна наша з нами»!