Шишкун Тетяна

викладачка Каховської СЗОШ №2

Вiйна. Моя історiя

Вiйна. Це слово для мене завжди було найстрашнiшим. Мiй батько, який пройшов вiйну з 1939 до 1946 танкiстом, не любив згадувати та розповiдати про неї.

Це не для дiвчаток. Нас, дочок, у батька було 4. Бабуся говорила: "Не дай БОГ, дитино, тобi зазнати окупацiю". Я, смiючись, вiдповiдала: "Моя рiдненька, яка вiйна у 20 столiттi? Який голод? Яка окупацiя? Ми ж цивiлiзованi люди. Та i вiйна з танками, пушками та кулеметами? Хiба це можливо? Он якi технологii, яка вiйськова технiка, ядерка. Один залп -I немає половини людства?хто на це зважиться? Хiба що знайдеться другий божевiльний гiтлер". Та слова-застереження стали для нас, хто проживав на пiвднi України, пророчими 24 лютого 2022 року. Я прокинулася вiд реву танкiв та взривiв, якi сотнями сунули вздож траси до Н.Каховськоi ГЕС, залишаючи псля себе руїни. Взяла з острахом у руки телефон: "Галя, що відбувається у вас, у Н.Каховцi?" - "Таня,вiйна.. Прикордонний штаб знищено, у технiкумi та будинках ,якi поруч, нi вiкон,нi дверей". У 6 годин ранку повiдомлення вiд директора школи: "Залишаємось вдома - до особливого наказу - як будемо працювати далi, а завтра продовжуємо працювати онлайн" Пізніше стало відомо, що розпочалася спецоперацiя рф по визволенню Украiни вiд бандеревцiв. Cпочатку було смiшно: якi бандеровцi, скiльки iх було взагалi та де вони проживали? Вони що iсторiю не вивчали.

А потiм було боляче та страшно. Нi, не за себе. За дiтей та онукiв. ТАК з'явився щоденник вiйни, щоб не збожеволiти та чимось зайняти СВОЇ - невтiшнi думки.

Потiм написала ЗВЕРНЕННЯ до росiйських матерiв, якi вiдправляють своiх синiв та онукiв на цю страшну, нiкому непотрiбну вiйну. На тих, кого хоче знищити iх верхiвка, лише за те, що ми укранцi - незламнi та непокiрнi. На тих, хто бiльше 70 рокiв жив та працював на благо однієї держави. Хто разом з ними нищив фашистiв заради щасливого майбутнього наших дiтей. Згодом звернулася до всiх правителiв країн, щоб допомогли закрити небо над Україною. Oдин единй заклик: "Невже ви не розумієте, якщо не вистоiть Україна з незламною волею та жагою бути незалежною та процвiтаючою, дружелюбною та гостинною, вся Европа впаде за декiлька днiв, як це сталося пiд час другої світової війни?"

Проживши бiльше 6 мiсяцiв в окупації, мiй старший син звернувся до мене: "Мамо, невже ти не зрозумiла, що це надовго, треба виiжджати з Каховки на пiдконтрольну територiю. У мене 4 дiтей, роботи немає, на росiйську владу я працювати не буду, завдяки твоєму вихованню, нас, як патрiотiв своєї країни, я бiльше потрiбний там, бо я енергетик-я повинен вiдбудовувати та будувати пiдстанцii. А тебе лишати тут, в окупацii, я не можу. Ти ж мовчати не будеш. Читаючи твої дописи в соцмережах, тебе ж першу посадять в пiдвал, а там не цацкаються. Подумай про нас та про себе".

Не хотiлося покидати домiвки, але заради дiтей та онукiв, 1 вересня я сiла в автобус та через Василiвку Запорізької областi виiхала з окупованої Каховки.

Через декiлька днiв виїхав старший син з родиною та свахою до меншого сина та онука, якi мешкають в Києві. Менi пощастило. В цей день в Украiнi знаходилась мiсiя магате, яку ми зустрiли двiчi. Увечерi я вже була в Запорiжжi. Дехто тижнями чекав дозволу на виiзд. Вам не передати нашi почуття, коли ми перетнули кордон нашого блокпосту та побачили наших вiйськових. Змiшались сльози радостi та болю, обіймаючи наших вiйськових. Навiть тривоги не затьмарили радiсть. В Києві зустрiв молодший син з невiсткою: "Мамо, як добре що ти вже з нами. Ми так хвилювались, коли вслiд виiжджаючих в Василiвцi пролунали пострiли. Ми не знали чи була ти там"

Не дивлячись на мй поважний вiк, 68 рокiв, я ще продовжую працювати у школi вчителем математики. Сiяти добре, вiчне та потрiбне для молодого поколiння. Почалися буднi, але вже у вiльнiй Україні. Хоча було важко забути про вибухи, ракети, якi пролiтали над головами. Ми навiть бачилиi i іх номери та напрямок куди вони рухаються. Мiй старший син знайшов собi роботу- iзде по всiй Украiнi відбудовує електропiдстанцii. Зараз знаходиться пiд Одесою. Молодший син працює на оборону країни. Одна з невiсток - вихователем в дитячому садочку. Старша невiстка виховує дiтей. Iх 4. Старший онук працює фотохудожником. Онука в цьому роцi поступила на архiтектора, щоб пiсля вiйни вiдбудовувати та будувати такi будинки, яких ще не не має у свiтi.

Мiй хрещеник, племiнник, вже 10 рокiв захищає нас вiд ворогiв. Зараз знаходиться пiд Херсоном. Всi ми молимося за нього та всiх воiнiв, щоб вони живими повернулися додому.

Я з подругою в Макаровi Київській областi плела маскувальнi сiтки та плащi, готувала обiди для воїнів, якi знаходились на ротацii, поблизу нашого селища, у вiльний вiд роботи час. Жоден Із моєї родини не покинув Україну, працює на благо країни. Всi ми чекаємо звiльнення нашого мiста, щоб повернутися додому.

Всi ми вiримо, що перемога буде за нами. Любов до Украiни, любов до рiдного краю допомагає нам вистояти та вижити в цiй вiйнi, додає сили витримати всi випробування, якi послала нам доля та заявити всьому свiту: "Ми українці, а отже ми незламнi та непереможнi". Слава Українi!