Історії, які ви нам довірили

1 2
меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

1 2
До всіх історій
Валентина Ходарева

«Жінки накривали своїм тілом дітей, які в істериці кричали зі страху»

переглядів: 506

У нашому селищі, яке називається Бахмутка, до 2014 року проживало понад 1000 людей і приблизно 50 дітей. На 2017 рік у селищі [залишилося] 240 осіб, з них 15 дітей. Решта виїхала упродовж трьох років.

Центром селища було Зайцеве, де була школа, селищна рада, лікарня, церква, бібліотека, ощадкаса, пошта. Зараз у нашому селищі цього немає.

Їздив маршрутний рейсовий автобус з Микитівки щогодини, зараз нам туди дорога закрита. Цим автобусом люди їздили на роботу: на шахту, ЦЗФ «Узловська», залізницю, а діти – до школи.

У селищі був алебастровий завод, де працювали в три зміни. Усе було добре, вчасно: заробітна плата, пенсії, медична допомога.

І все в одну мить змінилося. Роботи немає, медицини немає, транспорту немає. Прийшла неждана війна, яка змусила покинути свої будинки. Діти залишилися без школи. Люди залишали все нажите роками добро, тільки б не бачити цих бомбардувань і не чути дитячі крики.

З 2014-го до 2017 року люди пережили великий страх. У них порушена психіка. Нервові зриви. Люди похилого віку й маленькі діти ховалися в підвалах узимку й улітку. А скільки болю зазнали, коли на їхніх очах летіли снаряди! Жінки лягали на землю і закривали своїм тілом дітей, які в істериці кричали зі страху.

Свого часу було дуже важко в селищі – воно було заблоковане. Ні хліба, ні води, ні продуктів. Військові ділилися з населенням своїми пайками та медикаментами.

Жінки накривали своїм тілом дітей, які в істериці кричали зі страху

З 2015 року в нас є Гуманітарний штаб. Видають гумдопомогу, допомагають людям з документами, матусям з дітками видають памперси, людям, які постраждали під час обстрілу, видають будматеріал.

З 24 червня 2016 року селище без електрики. Коли під обстрілами біжиш до підвалу в присмерку, можеш впасти, розбити коліно, але знову підіймаєшся і біжиш, бо життя найдорожче.

Без світла дуже важко. Готуємо влітку їсти на вулиці на вогнищі, продукти зберігати ніде, води в колодязях немає. Забули, що таке телевізор, що таке прати у пральній машині.

Але ми дуже вдячні волонтерам, гуманітарним організаціям, пасторам, які допомагають нам з водою, продуктами, надають моральну допомогу. Важко та страшно жити щодня під обстрілами.

Жінки накривали своїм тілом дітей, які в істериці кричали зі страху

Був такий випадок. Бабуся гуляла біля будинку з онукою, і почався сильний обстріл. Вона не встигла добігти до будинку, прямо на дорозі біля узбіччя впала з онукою, накрила її своїм тілом, розбила коліна, а онучка сильно зі страху кричала. Але бабуся шепотіла їй на вушко: «Онучко, рідненька, потерпи трошки». А сама ридала без всякого сорому, тому що була безсила. Вона перенесла дуже великий стрес і за себе, і насамперед за онучку. І за тиждень вона виїхала із селища, покинула все.

Звичайно, того селища, яке було до війни, вже немає. Дороги розбиті, будинки покинуті, кладовище розбите. Але в людей є надія, що прийде мир до нас, за який ми щодня молимося. Бажаємо всім людям на земній кулі лише миру та добра.

Селище Зайцеве (Бахмутка) 2014 2015 2016 2017 Текст Історії мирних
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій