«Жінка вийшла прибирати біля гаража, там і загинула»

Галина Іллівна пропрацювала в Новотошківському педагогом початкової школи. З середини минулого століття вона навчала малюків засвоювати грамоту, робити перші кроки у навчанні. Коли ж на Донбасі розпочалася війна, рідна школа спорожніла – і дитячий сміх затих. Зараз у вцілілій школі залишилося не більше сотні дітей і Галина Іллівна завжди радіє дитячому сміху та крикам, які несуть життя та радість.

Коли у 2014 році почалася війна, ми ще не вірили та не уявляли, що це буде у нас на селищі. Потім з'явились перші жертви. Одна жінка вийшла прибирати біля гаража, там і загинула. Згодом почали стріляти по сусідніх будинках.

Ми з дідусем сиділи в квартирі, нікуди не виходили, бо в мене хворі ноги, я не можу нікуди ходити. Наступного дня чуємо – щось гупає у нас, як по голові. Виявляється, потрапили до нашого будинку. А другого дня сусід помер. Здоровий мужик був, ліг спати і не прокинувся.

Коли приїжджають діти, я тішуся. Буває, що батьки приходять до школи, кажуть: «Як Ви витримуєте тут? Це так галасливо». Кажу: «Для мене дитячі крики, дитячі голоси – гарна пісня».

У нашому селищі залишилося дуже мало людей, може, людей 600 всього. А було близько трьох тисяч. Працювали, часто у нас не вистачало квартир, а зараз вони порожні. Ось у нашому під'їзді 16 квартир, але зайнято лише чотири. Перший під'їзд взагалі зруйнований, там ніхто не живе, та в наступному також.

Я одна мешкаю. У листопаді 2020 року помер чоловік. У мене дві доньки, мешкають окремо, адже роботи у селищі немає.

Мрію бачити мир, щоб любили одне одного, поважали, допомагали одне одному і не шкодили.