«Жінка їхала велосипедом, і її вбило уламком»

Олена згадує, як із загибеллю першої людини у її селі стало зрозуміло, що у мирне життя прийшла страшна війна.

2014 року я завагітніла, 2015-го народилася у мене третя дівчинка. Ось коли падали по селу міни, від гуркоту ми прокидалися. Саме тоді я була вагітна.

Це переносилося страшно, звісно. Коли починалося бомбування, ми бігли всі у ванну. Дівчата не розуміли, що відбувається, куди я їх тягну. Ну, ніби жарт і жарт. Я говорю: «Давайте посидимо». Щовечора лягали і заснути не могли, бо знаємо, що воно десь поряд гуркоче.

У нас бабуся поряд живе. Коли я на роботі, діти здебільшого були у неї та у підвал ховалися. Я на роботі не знала, куди подітися, у нас на вулиці падали ці міни, а дівчатка у бабусі… Я кидала роботу, бігла додому.

Коли впала перша міна та вбило людину, я зрозуміла, що почалася справжня війна. Я була на роботі, міна впала на сусідній вулиці. Мама моєї подруги прибігла з дому, вона пробігала повз людину, яка була поранена уламком на смерть. То була жінка, вона їхала велосипедом, і її вбило.