Історії, які ви нам довірили

меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

До всіх історій
Сергій Різаханов

«Дружина загинула. Кажу діткам, що вона – це сонечко»

переглядів: 919

Різаханов Сергій, 27 років:

До війни було добре, були роботи, усе було. Ніхто не ховався ніде по підвалах. Діти на вулиці гуляли всюди. А зараз боїшся. Навіть у садок боїшся відвести дитину, тому що раптом обстріл. А садок за два кілометри від нас.

Зараз заводи позакривали, у заводи потрапляли снаряди, багато, і все позакривали. Сім’ї три залишилося тут, а решта людей повиїжджали. Хто куди міг, той туди і виїхав.

Ризаханов Сергей и Коваленко Раиса (бабушка)

Снаряди літали. Падав поруч тут снаряд у 2016 році десь у середині літа. На край вулиці прилітали. Вибухали снаряди, летіли над дахом, свист був, а потім вибух. Тут у нас бліндажі, туди прилітали. Військові там були, у військових летіло. Від вибуху хвилею нам на даху підірвало шифер і шматок стіни відбило. Відновлював, ще не побілили. Вікна нам допомогли замінити волонтери. Вулиця наша десь тиждень без світла сиділа, поки відремонтували. Стовпи попадали.

Як тільки вибух – ми зразу біжимо до підвалу. У нас підвал під кухнею, можна ховатися, хороший підвал. Так і живемо. Тут сидять і діти, і бабуся, і я разом із дітьми. Плакали, все ну... Як ви думаєте? Звичайно, будуть боятися діти, стріляють все-таки як-не-як. Ми всі боїмося.

Ризаханов Сергей и Коваленко Раиса (бабушка)

Дуже серйозно змінилося життя в нас, пережили багато чого. Усе життя... Дружина загинула.

Коли війни не було, на море їздили. Зараз ні морів, нічого. Не проїдеш ніде. Виживаю. Треба ж дітей виховувати. Дати їм освіту, у школу, у садок, щоб одягнені були, нагодовані.

Раніше, коли був сніг, усі на санках каталися, усі на вулиці. Зараз тільки в будинку можна на велосипеді, а на вулиці не поїздиш, страшнувато. У хаті катаємося на велосипедах.

Дочка любить іграшки, ляльки. І книжки теж, уже розуміє ледь-ледь, уже розповідає сама. Їй казку прочитаєш – уже розповідає. Про Курочку Рябу. А син – майстер на всі руки. Йому потрібно щось покрутити, розібрати, поламати. Сумуємо за мамою, звичайно. Кажу на сонечко: «Мама, так? Де мама?» І дітки кажуть, що вона – сонечко.

Ризаханов Сергей и Коваленко Раиса (бабушка)

Коваленко Раїса, бабуся:

Шкода його, молодий, сам отак ось. Ну, і діти. А що робити? Треба триматися, треба виховувати діток. Допомагаємо трішки. Пенсію отримую, та й допомагаю трішки. Він нічого не отримує на діток. Ремонт ось треба робити. Зробимо ремонт, усе зробимо. Будемо виховувати. Вони зі мною, діти – добре.

Ризаханов Сергей и Коваленко Раиса (бабушка)

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/

Rinat Akhmetov Foundation Civilian Voices Museum
Новотроїцьке 2016 Текст Історії мирних чоловіки діти 2016 зруйновано або пошкоджено житло поранені психологічні травми обстріли втрата близьких безпека та життєзабезпечення
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій