«Земля тремтіла під ногами»

Тоді вдома був син, а я була в Микитівці, це сім кілометрів від Майорська, працювала там. Я зібралася їхати додому, підійшла до Микитівського залізничного вокзалу, і було все незрозуміло, люди стояли перелякані.

Увесь цей час я нікуди не виїжджала, сиділа завжди вдома. Тільки двічі їздила до онука в гості. А діти виїжджали. Спочатку в грудні, ні, у січні 2015 року десь усередині дочка із зятем і з двома дітками виїхали до Білорусі. Там родичі сказали, що буде хороша робота, і вони поїхали.

Син із невісткою жили в Горлівці, у центрі міста. Вони зателефонували мені та сказали: «Мамо, ми теж поїдемо». Невістка розповідала: «Я хліб ріжу, а в мене руки тремтять». Вони виїхали в кінці січня теж до Білорусі.

Дуже важко було у 2014 році. Ще з липня перестали платити пенсії, усе було порушено, зарплат не було.

Діти в Майорську займалися сільським господарством, а в дочки із зятем у Горлівці свій город, тому картопля в нас була, і в погребі залишалася якась консервація. Я кілька років нічого не закривала, бо коли життя нормальне, то це стоїть у погребі. І ми з’їли все.

А потім, перед 8 березня 2015 року нам видали гуманітарну допомогу на кожного члена сім’ї, і ми отримали першу коробку. Пам’ятаю, як зварили пачку макаронів (тоді ще пенсії не було), і я тоді подумала, що нічого смачнішого в житті не їла.

А потім якось усе трохи вляглося, ставало трохи легше. Але все одно нормальні люди розуміють, що все може змінитися в одну мить.