У мене два сини. Проживаю з одним із них. Весь час працювала, тепер залишилась без роботи. 

24 лютого ми нічого не чули. О шостій ранку мені зателефонував співробітник і сказав: "Почалася війна". 

Було дуже гучно, обстріли не припинялись, і здавалося, що вони вже зовсім поряд. Ми наважились, зібрались, забрали своїх домашніх тварин і переїхали до Кривого Рогу. Ми не хотіли їхати далеко. До того ж, там були знайомі. Там ми винаймали квартиру з електричним опаленням. Світла часто не було, тому було дуже холодно. Це також стало однією з причин, чому ми повернулися додому, у Краматорськ. 

Було багато сумних історій під час війни. Знайомі мої загинули. 

У мене народився внук. Невістка з дитиною залишилась у Кривому Розі, сину довелося повернутися додому. Сім'я проживає нарізно. 

Людина до всього звикає, але до війни і обстрілів звикнути неможливо. Спочатку було дуже важко, але потім прийшло розуміння, що від мене нічого не залежить, треба якось виживати. 

На мою думку, війна може закінчитися з допомогою тих країн, які нас підтримують. Одним нам дуже важко. 

Психологічно я пригнічена, втратила роботу. Не уявляю що буде далі.