О п’ятій ранку були вибухи, а о десятій уже їхали танки по місту, а над нами летіли вертольоти. Я декілька місяців ще перебувала в Новій Каховці, до серпня. А коли вже квартира постраждала, мені потрібно було виїжджати. Ми в підвалі спали, тому довелося виїхати. 

Я їхала до Одеси декілька днів. Ми добиралися через Запоріжжя, через Василівку. Там дві доби в полі стояли - нас не пропускали. Потім ми перетнули межу між окупованою й неокупованою територіями. Збиралися в страху, тому що були обстріли. Їхали полями. Мені вже багато років, тому мені дуже тяжко говорити про це. 

Наша Нова Каховка наразі окупована. Її обстрілюють, і життя там неймовірно погане. Там залишилися моя рідня. Я не можу без сліз про це розказувати. Мені вже багато років, я одна. Скитаюся, виживаю, як можу. За оренду квартири потрібно віддавати пенсію, і до неї ще дві тисячі гривень додають. 

До війни було прекрасне життя, я сподівалась, що старість у мене забезпечена, а тепер... Поки ще є здоров'я, а далі - не знаю, що зі мною буде, що мене чекає.

Я вдячна людям, у яких винаймаю квартиру. Вдячна людям, які мені допомогли. Перший рік я не платила за квартиру, тільки за комунальні послуги. Потім ту квартиру продали, і мені довелося винаймати в цьому ж домі іншу. Наразі не така вже ціна. Я можу за оренду платити свою пенсію. Люди, які тут проживають, мені допомогли і допомагають досі, чим можуть. Мені давали речі побутові. Добрі люди на моєму шляху трапилися. 

У моєму житті завжди були добрі люди. Я вдячна людям, які мене до сьогодні підтримують. Я захворіла, а мені сусіди дзвонять і питають, чи можуть чимось допомогти. Люди з Херсону живуть в цьому ж домі. Дуже багато людей із Херсонщини. Нам залишається тільки триматися. Квартира моя, слава Богу, ще стоїть, хоч там і вікна побиті. У моєму домі залишилися сусіди, які мене сповіщають про те, в якому стані моя квартира.