Я з Красногорівки Донецької області приїхала до Кривого Рога давно, 15 років тому. Мама приїхала у 2014 році в одному халаті з документами в пакеті - якраз почалася війна. Приїхала, потім брата привезла мого хворого одного, він помер тут, потім - другого. Потім і його тут похоронили. Хата завалена.

24 лютого у мене шок був. Збиралися додому повернутися, а тут - таке. Мої родичі з Маріуполя тікали, на машині виїжджали десь в березні-квітні. Машину свою в Запоріжжі залишила, щоб людей продовжили вивозити. Кошмар.

Їхав племінник. Я сказала: «Без бабусі не приїжджайте. Він їхав із жінкою і хлопчиком. Коли приїхали в Кривий Ріг і прийшли зареєструвалися, то жінка племінника сказала, що Красногорівку обстрілювали. 

Вони виїхали напередодні, приїхали – і обстріл почався там. Фактично, встигли останній вагон.

У нас на мікрорайоні секонд-хенд є, тож за одежу ми не дуже переживали. А з харчами викручувалися. Дещо в «Метро» получали роки два, якась програма була германська. Гуманітарку зараз дають тим, хто з 2022 року тут. А хто з 2014-го, тим зрідка потрапляє. Кому більше треба, тут допомагають.

Чекаємо, що війна скінчиться якомога швидше і, звичайно, нашою перемогою. Якби була можливість, я б сама взяла в руки зброю.