Зізява Мар’яна, 9 клас, Заклад загальної середньої освіти "Бузаківський ліцей" Камінь-Каширської міської ради Волинської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Козюра Микола Вікторович

«1000 днів війни. Мій шлях»

Декілька років назад для мене ці слова не значили нічого, але зараз – це втрати, біль, кров, велика ціна. Але колись і життя було зовсім інше… Ми жили й навіть не думали, що настане день коли все перевернеться, коли все буде відчуватися і цінуватися по іншому. 

Особисто для мене це був спокійний ранок, я збиралася до школи й навіть подумати не могла, що не буду сидіти за партою півроку.

Спочатку не зрозумілість, потім розпач, біль і перші звістки про втрати. Напочатку всі наче навіжені дивилися новини, сходили з розуму, панікували, не знали, що робити: «Втікати чи ні?». Далі збори на дрони, плетіння сіток, теплі шкарпетки для військових, донати, ящики допомоги з їжею, малюнки, соціальні мітинги. Школа закрита, друзі та рідні виїхали, полички в магазинах пусті, тривожні валізи давно стоять у куточку, на заправках кілометрові черги, всі свята, відпочинки давно відкладені на «кращий час».

Міста просто падають на очах… Телефон розривається від повідомлень про тривогу… Згодом ми забули, що таке феєрверки, що таке слід від літака. Колись він був чудом і приносив посмішки, а зараз… 

А зараз все по іншому… Ми просто звикли. Навіть літак приносить тривогу. Я давно вже не дивлюсь новини, не цікавлюсь що і де вибухнуло. Тривожна валіза? Та вона вже давно розібрана, навіть забула, що туди потрібно класти… Магазини знову працюють, будинки будуються, дорога ремонтується, школи знову відкриті, діти вже давно ганяють мʼяч на вулиці, а на заправці хоч 2 машини заправляй – нема обмежень. І ми навіть забули хто із нашого села воює… Ми забули про ті страшні миті перших днів, про невідомість яка і зараз нас не покинула, бо ми і досі не знаємо, що буде завтра. 

Це добре, що ми не в паніці, що ми трохи відволікаємося, але не варто відволікатися назавжди…

Бо тільки, як звістка про втрату, то всі стають патріотами та відразу перешіптуються, що пісні для військових співають російською мовою. Так може, як би ми хоча б по 2 грн. скидали на кожен донат, то і не потрібно було б співати ці пісні?

Дуже пишаюся нашою школою. Наші учні плетуть сітки, міняють картоплю на гроші, збирають ящики допомоги з чаєм і нашими малюками. Моя сімʼя завжди підтримує збори, донати, ярмарки. Завжди приймаємо наших героїв з квітами і на колінах. Кожного навчального дня ми вшановуємо їх хвилиною мовчання. Ми робимо все, що можемо. Шлях до перемоги простий, просто почати змінювати не світ, а себе! І цифра 1000 днів війни не зростатиме!