Світлана з чоловіком і мамою насилу вирвались з-під обстрілів Сєвєродонецька. Її донька з чоловіком на початку війни намагались сховатись в селі під Харковом, але потрапили в окупацію. Вибирались полями

Ми з міста Северодонецьк Луганської області, проживали там все життя. Війна нас застала там, у місті. Ми до квітня сиділи в підвалі – думали, що все закінчиться і все буде добре. Не очікували, що до нас прийдуть «освобождать». З родичами у Росії тепер не спілкуємося зовсім. 

Було попадання в перший під'їзд і в дах, і в сусідні дома попадання були. Ми мешкали з окружною дорогою поряд. Спочатку там не дуже гучно було, а потім - дуже, прямо кожен день лупили.

Наш зять служить. Військові нас з міста вивозили з-під обстрілів. Моїй мамі вже 87 років буде. Ми переїхали в Дніпропетровську область у місто Павлоград. Доньчин сокурсник пустив нас у кімнату тітки, яка зараз у Польщі. Ми платимо тільки комуналку. А зараз я приїхала у Харків до доньки, тому що вона народила шостого внучка нам. Будемо нянчити.

Наша донька, в Харкові жила з чоловіком - вони вирішили пересидіти в нього дома в селі, і попали під окупацію. Його батька застрілили прямо в нього на очах. Вони аграрії були. Виїхали, щоб подивитися, як там на полях, і побачили танки в кінці городу, які по ним відкрили вогонь.

Наш сват пролежав тиждень у больниці в Балаклії і помер, бо у нього було три поранення, і одна куля була в голові.

Вони з чоловіком сиділи в підвалі, бо боялися, що їх здадуть місцеві. Потім зарили свої документи і виривалися полями. 

У Сєвєродонецьку ми ходили гуманітарки получали: продуктів було повно, в нас і залишилося багато. Тільки що в нас було дуже гучно. Потім вже води не стало, газ уже став з перебоями, дуже холодно було. А маму я не спускала в підвал, вона весь час дома залишилася. Ми оце бігали туди-сюди, підвал у нас був гарний із туалетом, але дуже холодно було.  

Квартира мамина розбита, наша також. Вікон немає. Якщо й уціліла квартира, її розграблять. Ми даже не знаємо, як дізнатися, що там. Зв'язку там зовсім немає

Ну, мене уже туди так сильно не тягне, як раніше. Раніше додому хотілося, а зараз - тільки тоді коли наші там звільнять, тоді ми поїдемо подивимося, що там залишилося. Плануємо повертатися, а там - як получиться.

Хочеться миру, додому хочеться. У нас було три квартири і дача гарна, а зараз нічого немає, і не зрозуміло, як воно далі буде. Страшно дуже за дітей.  

Зараз живемо одним днем. Хочу, щоб поскоріше все закінчилося, щоб все налагоджувалось. Зараз живу заради дітей.