Лембрик Анна Валентинівна, 14 років, учениця 9-Б класу Перещепинської гімназії «Крок»

Вчитель, що надихнув на написання єсе: Канципко Тетяна Павлівна

Конкурс єсе на тему "Війна в долі моєї родини"

Все сталося двадцять четвертого лютого. Я прокинулася від надто схвильованого голосу мами. «Мамо, в Дніпрі вибухи»,- слова, які тривожно промовила моя сестра, розмовляючи з нею по телефону. Ніхто не розумів, що взагалі відбувається. Як з’ясувалося, вибухи лунали в багатьох містах України. Виявилося, це повномасштабне вторгнення російської Федерації на територію нашої держави.

Виникло питання, що робити та як реагувати на ситуацію, яка відбулася максимально неочікувано.

Якщо говорити про перші емоції після того, як дізналися про вторгнення, то скажу, що особисто я не відчула одразу того страху, хвилювання, відчаю, що заполонив мене вже за декілька днів, коли через моє місто пересувалася військова техніка, під колесами якої гула земля. А ще велика кількість людей, поспіхом залишаючи свої домівки, їхали у пошуках прихистку. На багатьох авто був напис «ДІТИ».

Завдяки Збройним Силам України на територію мого міста не потрапив жоден снаряд, і тому велика кількість людей евакуювалися саме до нас.

Вони оселялися навіть у тих будинках й квартирах, які стояли пусткою багато років. Але все ж таки мали хоч на певний час дах над головою і хай оманливе відчуття спокою.

Біженцям не вистачало одягу, не було їжі, елементарних засобів для більш-менш нормального життя далеко від дому. Втікаючи від обстрілів, рятували найцінніше - своє життя, дітей, літніх батьків. Тому містяни всією дружною громадою надали підтримку переселенцям, ділилися усім, що самі мали. Моя родина також не залишилася осторонь: поділилися дитячим одягом, продуктами харчування, допомагали у виготовленні напівфабрикатів, доставляла їжу. А розчулило до сліз те, що люди були щиро вдячні за увагу, підтримку навіть у дрібницях. Для них за тисячі кілометрів від домівок - це був шанс вижити «всім ворогам на зло».

До сьогодні моя багатодітна родина бере участь разом з іншими волонтерами у приготуванні страв на передову.

Зараз вся держава молиться за кожного воїна, волонтера, усіх людей з України, які опинилися за кордоном.

Життя, свобода ,мир. Ми, молодь, сьогодні як ніколи усім єством розуміємо значення цих слів. Мир – означає вільно дихати на повні груди, жити повноцінним життям, розвиватися, навчатися, не бути рабом. Мир – це насамперед відчуття, що у тебе буде завтра, що всі негаразди - підуть, а щасливе майбуття обов’язково буде.