Родина залишила домівку і могилу сина, щоб врятувати доньку й онука – і виїхали, щоб не потрапити під удари з військових літаків.

Наша сім’я – чоловік і я. Донька живе окремо, але зараз вона з нами. Ми переїхали з міста Оріхова. На нашому провулку вчора були прильоти. Люди залишилися без житла, без транспорту. Зараз ми проживаємо у Запоріжжі.

Взагалі про війну ми дізналися з телебачення. Я прокидаюсь рано, і коли включила телевізор 24 лютого о п'ятій ранку, то почула, що почалася війна. З 1 березня над Оріховом почали літати снаряди.

На початку війни в аптеках був ажіотаж, потім вони почали закриватися, закривалися магазини. Ми запаслися на зиму продуктами, а з ліками були проблеми - заспокійливе і серцеві ліки в першу чергу люди закупили. Вода була, зі світлом були перебої, тому що перебивали провід, а зараз там і газу немає.

Ми виїхали в квітні, тому що з’явилися вже й військові літаки. Ми переживали за онуків. Я би не поїхала, але заради доньки і онука ми виїхали. Періодично навідуємось додому. А мерія просить не їздити, тому що часті обстріли.

Доньку і онука ми відправили раніше, самі виїхали через тиждень. Ми наймали транспорт для дочки, щоб вона речі взяла та продукти. У мене ще й чоловік на протезі, йому важко в підвал бігати. У нас був власний транспорт, тому коли було тихо, ми вранці виїхали, на блокпостах нам сказали: «Їдьте, поки тихо». І ми поїхали. Залишили домівку, могилу сина на кладовищі.

Мені, як усім, хочеться, щоб війна закінчилася найшвидше. Мені хочеться, щоб до осені. Все залежить від тяжкої зброї, і так хлопці молодці. Молодці наші воїни! Дуже хочеться миру і повернутися додому. Хочеться для дітей світлого майбутнього і гарного дитинства.