В перший день війни пам’ятаю хаос і розгубленість. Було незрозуміло, що відбувається, що робити далі.  

Вразило те, чому росіяни так сильно хотіли воювати. Така агресія в них, така ненависть. Хоча логічно б було, якби навпаки, ми їх ненавиділи.

Запаси їжі та медикаментів були не резинові, з часом у нас їжі все менше і менше залишалося, і води так само. В ті моменти дуже допомогли друзі. І все одно без якихось жартів, без позитивних моментів не обходилось. 

На жаль, моя сім'я досі залишається в Маріуполі. 

Я відчуваю важкість у повітрі. Хотілося б спокою, повної свободи, щоб не турбуватися завтра про своє життя. Хочеться відпочити, розслабитися. Не думати кожного дня про те, що буде завтра і яким чином це буде відбуватися.