Горбулько Анастасія, 9 клас, Гімназія №20 імені Сергія Єфремова

Вчитель, що надихнув на написання есе - Добровольська Оксана Василівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Вперше побачивши тему есе я була шокована. В моїй голові тільки й крутилося: «Як таке можливо?». Це, мабуть, так реальність нажахала. Таки так, нажахала. (Буду відвертою, досі є враження, що війна триває не більше року.) Пізніше, перевіривши дату, я зрозуміла - це був майже тисячний день з початку повномасштабного вторгнення…

Війна розпочалась неочікувано для всіх навіть попри численні тривожні дзвіночки. Пишучи це, я згадала одну розмову, що трапилася незадовго до початку війни. Не скажу точно, який це був день, або місяць. (Серйозно, це був січень чи лютий?) Неважливо.

Проте я точно пам’ятаю, як моя однокласниця запитала у вчительки: «Оксано Василівно, це правда, що може початися війна?» Признаюся, вже забула відповідь, але пам’ятаю, як мені було смішно з цієї думки. Ха... Яка іронія. Злий та жорстокий жарт долі. Чи не так? Ось і твоя любов до темних жартів. Зараз вже не так смішно?

Перший мій спогад з того Дня Ікс був про те, як я, крізь сон, чула розмову мами з її сестрою, що живе під Києвом. Прокидатися зранку було лячно. Я була сама в квартирі, бо мама з татом знімали готівку. Додзвонитися до батьків вийшло з шостого разу. До того ж, як на зло, розпочалася повітряна тривога. Про те, що тривога не була тренувальною, як мені тоді сказали батьки, щоб заспокоїти, я дізналася лише цього року. Наступного дня я з мамою поїхала в село, а мій тато приєднався до ЗСУ. Тільки тоді усі ті книжки про війну по-справжньому стали мені зрозумілими.

Перші місяці війни запам’яталися мені заклеюванням вікон газетами, дистанційним навчанням та знаходженням нових хобі.

(Принаймні я навчилася в’язати та почала писати вірші). Тоді ж я вперше почала слідкувати за новинами та політикою. Багато російськомовних українців почали вчитися розмовляти українською, а український контент стрімко почав рости. Війна вплинула на всіх нас. Письменницькі конкурси виграють твори про війну та боротьбу. Замість супергероїв діти захоплюються військовими. А на малюнках сім’ї мама чи тато одягнені у форму. Вона перевернула наш світогляд на сто вісімдесят градусів. Вона вивела нас всіх за межі зони комфорту, а також показала важливість сім’ї та підтримки. Вона розкидала багатьох українців по всьому світу, а ще більше забрала на небеса.

Я - українка. І я пишаюся тим, що виросла і живу в Україні. Я вірю в нашу перемогу. Так, це буде важко. Так, буде багато втрат. І так, це буде довго.

Проте я готова. Я готова боротися за свободу і допомагати всім, чим можу у свій вік. Я готова важко працювати над нашим майбутнім. І як свої кінцеві слова я використаю уривок з мого віршу:

Пильнуй, пильнуй моя країно!

Вже видно край у цій війні.

Пильнуйте воїни й сміливо,

Рушайте в свій останній бій.