Тамілі Іванівні важко було усвідомити, що почалася війна. Поруч з нею шелестіли кулі, а вона спокійно йшла додому

Мені 75 років, до війни я жила в місті Оріхів. Коли до мене в спальню прилетів вогняний шар, я одразу зібралася і поїхала до Запоріжжя. У підвал я ховатись не ходила: один раз пішла, мені там не сподобалось. Взагалі, я навіть не усвідомлювала, що то війна, поки не побачила все на власні очі. А зараз  не знаю, як там усе. Скло з вікон повилітало. Я передала кошти, щоб плівкою закрили вікна. Хочеться поїхати провідати хоча б, але страшно.

Я ранком 24 лютого по хліб ходила. Мені якось не доходило, що це вже війна. Щось там шелестіло збоку. Коло під’їзду чоловіки стояли, покликали мене до себе - виявляється, біля мене кулі свистіли. А далі взагалі почалася розруха. Батьки мої пережили війну, а зараз, мені здається, ще страшніше.

Буває, ідеш, дивишся: немає будинку - одне провалля. Там, де була ощадкаса, залишилися одні решітки. Від виконкому нічого не залишилось. Так це окупанти навіть в місто не заходили. Майже все розбомбили, потрощили будинки. Це все страшно. Як ми його будемо відновлювати?

Страшно бачити, що люди залишилися без житла, страшно дивитися в пусті очі. За дітей, за онуків, та і за себе страшно.

Поки я вдома була, отримувала гуманітарну допомогу. Воду підвозили, та й зараз підвозять. Ми у Запоріжжі зараз. Уся моя родина виїхала. Спочатку онук поїхав – у нього астма, він не міг обстріли переносити. А потім і ми всі поїхали. Хочеться додому, а не можна: немає ні світла, ні води, ні газу, ні вікон. Тяжко це все. Сирена як виє - серце ніби відривається. Я вже 75 років прожила - маю з серцем проблеми, з судинами. Пігулки пила, але після всіх цих подій довелося в Запоріжжі полежати десять днів у лікарні. Трошки прокапали - та й бігаю тепер, а що робити? Хочеться, щоб війна скінчилась якомога скоріше, але все затягується, і вже пропадає віра. Чи буде тому кінець? Хіба путін не людина, що він таке коїть? Майбутнє повинне буди добрим. Приїдемо додому - я там насадили смородини, в мене квіти ростуть. Все буде, як треба.