Ми втратили дім. Моя мати та бабуся, нажаль, під окупацією. Дитина майже кожного дня питається, як вони. А я не знаю, чи добре все, бо зв‘язку немає. Квартиру бабусі та мою зруйновано 8 березня 2022 року.

Після двох тижнів у підвалі, я все ж таки вирішила піднятись з дитиною в квартиру на 4 поверсі і хоч трошки обмитись. Нажаль, ми не встигли цього зробити, бо щойно я роздягла дитину, то почався обстріл. Будинок затрясся так, як ніколи до цього. Ракета потрапила прям в квартиру. Ми дуже перелякалися. З цього почалась боротьба за ментальне і фізичне здоров‘я мого сина. Він почав заїкатися, почався енурез та моральний стан став ще більш пригніченим. Вже рік ми маленькими кроками йдемо до повернення до нормального життя. Дякуючи лікарям, після евакуації, трошки вдалося нормалізувати стан дитини. Але він досі має проблеми зі сном і має деякі страхи.

Три тижні на початку війни я майже не їла, бо запасів не робили, а магазини зачинились в перший же день. Воду пили з крану, поки вона була. Через це було погане самопочуття.

Якось я з дитиною стояла в черзі за хлібом. І коли трохи відійшли, пролунав вибух. В чергу прилетіла ракета. Багато людей померло. Нажаль, дитина це бачила.