У мене є чоловік і двоє дітей. Ми жили в селі Лугове Запорізької області, яке другого березня потрапило в окупацію. Російські військові ходили по домівках з перевірками. Вони вивели нас на вулицю, залишили вартового з автоматом, а самі пішли оглядати будинок і підвал. 

Моїх батьків обікрали. Мій батько – мисливець. Окупанти відібрали в нього рушницю. Також забрали м’ясо з морозилки, продукти з холодильника та вкрали мамин телефон. 

Їздити можна було тільки з білими стрічками. Один чоловік їздив у Василівку по хліб і розвозив його по селу. Деякий час ми отримували українську гуманітарну допомогу. 

Через місяць ми вирішили виїхати з села, але нас випустили лише на окуповану територію. Ми поїхали до знайомих в Енергодар. Там провели ще місяць. Потім разом з маріупольською автоколоною виїхали в Запоріжжя. Батьки залишилися в окупації. Я вже дев’ять місяців не бачила їх. Батько – фермер. Він не може залишити зерно й трактори, бо росіяни все вивезуть. У будинок сестри заселилися окупанти. Мама забрала до себе все її майно, щоб вони не розграбували. 

Хочу, щоб швидше закінчилася війна і щоб я могла побачитися з батьками.