Історії, які ви нам довірили

1 2
меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

1 2
До всіх історій
Альбіна Крячко

«Залишилося навчитися жити на землі, як люди»

переглядів: 148

Крячко Альбіна, Андріївський ліцей № 2, смт. Андріївка

Есе «Один день»

Один день… Це багато чи мало? Один день - це невеличка складова довгого людського життя. Інколи один день може бути миттю, блискавичним спалахом, а подекуди лише один день, тільки один день може тривати вічність, може змінити настрій, світогляд, ціле життя, розуміння та  осмислення реальності. Мабуть, такі дні мають свої імена: День кохання, День розчарування або прощання, День усвідомлення… Усвідомлення того, що почалася війна.

Я пригадую той день. Ми з родиною їхали на відпочинок до моря. В передчутті розваг, теплого сонечка, ласкавих обіймів морських хвиль я насолоджувалася подорожжю і, серед прекрасних краєвидів Донеччини, побачила колону військової техніки, що прямувала туди, де життя моїх співвітчизників втратило спокій та мир, звідки чутно пронизливий стогін від болі.

Саме в той день я усвідомила, що розпочалася війна. Серце та душу охопили смуток та хвилювання, адже вони зіткнулися з новою реальністю, до якої були не готові.

В цій реальності я побачила, що споконвічний поєдинок між добром та злом, правдою та брехнею, чесністю та підлістю продовжується. В країні, де відбуваються воєнні дії, дні стають однаковими, сповненими горя, відчаю і боротьби за перемогу справедливості.

В той один день я зрозуміла, що на нинішньому етапі свого життя моїм бажанням є жити в державі, де панує мир. Необхідність досягнення миру є беззаперечною умовою майбутнього моєї родини, моїх друзів і нашої нації в цілому. На мою думку, тільки в мирній країні є світло, барви, тепло, пісні, рожеві світанки.

Я хочу зробити все, що в моїх силах, аби мир повернувся в Україну і щастя та любов зазирнули  у віконця домівок тих людей, які на них так чекають.

Моєю метою життя є бути Людиною, втілюючи справжню людяність у свої думки, слова і вчинки. Цього зараз не вистачає багатьом. Якщо ж, нарешті, моя мета стане сенсом життя інших, то повернеться мир в серце кожного з нас і в нашу країну.

Я вірю в те, що знову потраплю в той один день, але побачу вже не колону військової техніки, а блакитне море, виблискуюче срібним сяйвом від сонячних променів.

Своє есе я хотіла б закінчити висловлюванням відомого письменника Бернарда Шоу: «Ми навчилися літати в небі, як птахи. Ми навчилися плавати під водою, як риби. Тепер залишилося навчитися жити на землі, як люди».

Андріївка 2014 2021 Текст Історії мирних діти безпека та життєзабезпечення діти Конкурс есе 2021
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій