«Загорілася квартира – дим проникнув у підвал, в якому ми переховувалися»

Мені 61 рік. Ми з чоловіком і сином жили в Сартані. 

Я працювала керівником поштового відділення. Вранці 24 лютого прийшло повідомлення, що не потрібно виходити на роботу, бо почалася війна. Ми ввімкнули телевізор і побачили звернення нашого президента. Навіть після цього не вірилося, що буде повномасштабна війна. Хоча напередодні в мене гостювала сестра і говорила, що треба виїжджати, бо вже ходили чутки про війну. А я тоді зі скепсисом відповіла, що такого не може бути. Потім згадувала цей момент у підвалі. 

У перший день війни ми пішли до магазину. Купили води, борошна, олії, картоплі. Окрім цього, у нас вдома були деякі запаси продуктів. Ми жили в приватному будинку. Газу не було. Ми розводили вогнище на подвір’ї і готували на ньому їсти. Принаймні, коли це було можливо. Бо бували такі дні, що через авіаобстріли не вдавалося вийти на вулицю. 

Ми кілька разів переходили з одного підвалу до іншого. 20 березня снаряд влучив у будинок, у підвалі якого ми на той час переховувалися. Загорілася квартира – дим проникнув у підвал. 

У бомбосховищі нам допомогли. Одна жіночка принесла подушки й деякі речі. Володимир, молодий спортсмен нашої збірної з Азовмашу, поділився їжею. Також нас підкормлювала моя знайома Марина Махно. А Жора Хамбур дав нам води. Ми дуже вдячні цим людям. 

Згодом ми знайшли чоловіка і разом з ним вибралися з міста. У бомбосховищі нам сказали, що з 17 мікрорайону вивозять людей у Нікольське. Ми дійшли туди пішки, записалися – і через день нас вивезли. З Нікольського доїхали до Мелекіного. Три дні жили у друга, приходили до тями. По телебаченню почули інформацію про те, що з Бердянська можна виїхати на евакуаційному автобусі. Друг відвіз нас туди. У Бердянську нас прийняла жінка, і сказала, що ми можемо залишатися в неї стільки, скільки потрібно.

На всьому шляху нам зустрічалися добрі люди, які ставилися до нас з розумінням і пропонували допомогу. 31 березня ми виїхали на евакуаційному автобусі в Запоріжжя. А звідти на поїзді добралися до Хмельницького. Чекаємо на перемогу, щоб можна було повернутися додому.