Овдіюк Дмитро, 9-а клас, Щастинський ліцей № 1 імені Костянтина Кутового

Вчитель, що надихнув на написання — Яворська Ніна Петрівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Війна, як виявилося, — це не комп’ютерна гра.

Двадцять четвертого лютого 2022 року розпочалася подія, яка залишиться у наших серцях назавжди. За тиждень до початку повномасштабної війни я жив у місті Щастя Луганської області. Розпочався він звичайно, аж раптом ми з мамою почули постріли. Вони тривали шість днів. Та

коли мама побачила у вікні, як куля збила гілку на дереві біля дому, вона сказала мені та моєму молодшому брату, що треба збирати речі.

І на наступний день довелося покинути рідну домівку.

Ми поїхали до Києва, оселилися в нашої доброї знайомої. Думали, що бойові дії, від яких тікали, нас не зачеплять. Але рано вранці о четвертій годині пролунали потужні вибухи. Ми зрозуміли, що росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну масованим ракетним обстрілом.

Мама та наша знайома намагалися взяти квитки на потяг, щоб виїхати з Києва на західну Україну, але безрезультатно. Коли піднялося сонце, навіть у повітрі відчувалася паніка. Ми намагалися не піддаватися їй. Вийшли пройтись та закупити продуктів на тривалий час. На наступний день нам зателефонував наш тато і сказав, щоб ми виїжджали. Він отримав інформацію, що наш ворог повністю хоче зруйнувати місто Київ.

Поспіхом зібрали речі, узяли котика нашої знайомої, викликали таксі та поїхали на вокзал, щоб сісти на евакуаційний потяг до Кам`янця-Подільського. Коли ми приїхали на вокзал, я пережив неймовірний стрес.

Люди в паніці бігали пероном, кричали, плакали, намагалися потрапити до вагонів.

Нам вдалося опанували себе, сісти в потяг і виїхати. Наш тато в цей час перебував в США, у штаті Флорида, і давав інтерв`ю щодо ситуації в Україні та звертався по допомогу для нашої країни. До місця свого призначення ми доїхали спокійно.

На жаль, що таке війна наша сім’я пізнала ще у 2014 році. Чому так? А тому, що Щастя було містом-супутником Луганська, який росія окупувала ще десять років тому.

Я вважаю, що повномасштабне вторгнення було неминучим, бо урядом за вісім років війни не достатньо було зроблено для запобігання війні в нашій країні. Я люблю свою Україну і беззастережно вірю, що ми повернемо свої землі. А наша Батьківщина розквітне та буде розвиненою європейською країною.