Історії, які ви нам довірили

1 2
меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

1 2
До всіх історій
Василь і Тетяна Кисельови

«За три місяці – 28 операцій»

переглядів: 535

Василь Кисельов:

Я став жертвою війни не зі своєї вини. Виїхали в поле сіяти з напарником, від краю метрів сто від'їхали – і вийшов вибух. Я був ззаду, а він попереду. Шум, вибух, і бачу: горю. Намагався сам – не виходить вилізти. Напарник підскочив, через заднє скло витягнув. Давай гасити ноги, викликати швидку, директора.

Я не відчував біль. Я, коли глянув, що пальців на руках немає, ні болю, нічого, просто шок. У мене у вухах гуде. Чую – щось ляснуло. Оглянувся – дивлюся: колесо моє там лежить, тут горить, нога, пів черевика згоріло. Витягли, почали гасити.

Три місяці, 28 операцій. Було нерадісно. Ноги на підвісі. Калікою став. Жити хотів би, щоб ходити на роботу або хоча б так, по хаті, і то вже було б легше. Поки не виходить. Сподіваюся, що коли-небудь встану. А коли буде це, хто його знає?

Ніхто й не думав, що таке буде. Ми навіть не думали, що там міни. Нам сказали, що там поле, немає нічого. Тільки до високовольтних доїжджаєте стовпів – і все, а тут можете сіяти. Пів поля посіяли. На тому й скінчилося. Не хочу згадувати. Воно вже починає забуватися.

Дружина Тетяна:

На роботу він ішов, як зазвичай, вранці з настроєм. Думала, що все нормально буде. Я якраз корову подоїла, вийшла. Прийшов його брат і сказав, що Вася підірвався на міні.

Потім приїхала швидка. Хто забрав його у швидку, як я у швидкій їхала, я вже нічого не пам'ятаю, у відключці була. Мені сказали, що він підірвався – я відразу відключилася. Пам'ятаю, приїхали ми в Артемівськ, у лікарні я з ним була. Ми три дні тут побули, а потім нас відправили на Краматорськ. І з квітня до серпня ми в Краматорську лежали.

Був шоковий стан. Операції постійні, переживання. Думаєш, як він там. Як повезуть на операцію – так і думаєш: чи живий буде, чи неживий. І лікар завжди говорив, що шанси 50 на 50. Потім уже десь через тижнів зо два лікар сказав, що трохи починає одужувати, що шанси є на одужання, що буде жити. А так думали, що вже все.

Плакала постійно. Думала, хоча б вижив, хоча б було з ним усе добре. Як заберуть на операцію, довго немає – уже переживаєш. Думаєш: напевно, уже все. Коли подивишся – везуть його.

Намагаюся триматися, не плакати. У нас бабуся щодня плаче, і вночі, і вдень, переживає за нього. Я намагаюся вже триматися. Що ж, якщо будемо плакати, тоді ж ні сил не буде ні працювати, нічого.

Мама Ганна Кисельова:

Шкода, мені сина. Шкода. Шо робив, ходив, управлявся. Понакладали мін. Хто це думав, хто гадав? Він ще їхав та каже: «Хотя б ніде не зачипиться, хотя б, дай Бог, щоб усе благополучно».  Коли почула я, що він попав, кричала все время, плакала. Іноді думаю: «Господі, хотя б уже він був живий, хотя б уже ножички йому поставили».

Кодема 2016 Відео Історії мирних
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій