Тавакова Віра, 8 клас ,Чернівецький ліцей №17 "Успіх"

Вчитель, що надихнув на написання есе - Сірман Лідія Миколаївна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Вибухи, гучні обстріли, пронизливі крики і ніби безупинний звук тривоги… Вся Україна прокинулася в той день із відчуттям заціпеніння й внутрішнього страху. Зловісний день. Двадцять четверте лютого дві тисячі двадцять другого року… Одні впадали в шок і не розуміли, як діяти. А інші, навіть не знаючи, куди бігти, вже пакували все найважливіше до тривожних валіз.

Кожен назавжди запамʼятає відчуття справжнього різкого болю й пустоти в серці від слів «почалася війна…».

І кожен буде памʼятати невпинний шум думок у невідомості, намагаючись скласти нову реалістичну картину свого майбутнього. Нескінченно довгі черги в магазинах і до банкоматів, скупчення наляканих людей викликали тривожні відчуття. Брехливі розмови про те, що залишилося потерпіти ще кілька днів, і все жахливе мине. А дехто не мав часу терпіти…

Запоріжжя. Початок повномасштабного вторгнення. У цей, сповнений болю і страждань воєнний час зʼявляються такі історії, як ця, які вселяють надію й віру в людей.

Мамі одного хлопця довелося думати швидко. Хасану було лише одинадцять, коли він був змушений покинути дім, адже особливо небезпечно було знаходитися на сході України. Це вже було не вперше для родини: Хасан із сімʼєю раніше проживали в Сирії, але, рятуючись від збройного конфлікту, переїхали до України, де хлопець спокійно зростав, мав друзів і звичайне дитинство - до того поворотного моменту. Опинившись у дуже складній ситуації, коли жінка не змогла б залишити тяжкохвору лежачу матір одну і покинути дім, вона прийняла, можливо, найскладніше, але найраціональніше рішення, яке могла: відправити сина одного за тисячі кілометрів від сімʼї.

З маленьким рюкзаком, пляшкою води, паспортом у пакеті і номером телефона, який був написаний на руці хлопчика, мати, з надією на поміч добрих людей і на те, що її Хасан дістанеться живим, посадила його в потяг до кордону зі Словаччиною, за межами якого на малого вже чекали знайомі родини.

Він їхав сам більше доби, але насправді до кінця усього шляху зберігав спокій і впевненість у ситуації, яка склалася. Співчутливі прикордонники гостинно зустріли й відвели хлопчика в комфортне місце, де нагодували печивом і пригостили теплим чаєм, перед цим зробивши декілька фото, де в щирому погляді не було жодного страху, а невинні дитячі очі, здавалося, перемагали будь-які переживання.

А на іншому боці кордону його зустріли волонтери та й просто добрі люди, які були в захваті від сильного духу Хасана.

Коли в новини потрапила історія Хасана, про неї почув увесь світ. Люди відчували різне: багатьох пробивало на сльози, хтось захоплювався хлопчиком, який мав мужність пройти такий, насправді, важкий для дитини шлях самотужки. Це продемонструвало людям незламність нашого народу й віру в краще. За сміливість його прозвали «героєм з пакетом» через паспорт, який він ніс у пластиковому пакеті.

Словацькі прикордонники були чуйними й також попіклувалися про дитину. За номером телефону, який знайшли на його руці, звʼязалися з мамою хлопця.

Найзворушливішим було те, як хлопчик знову зустрів свою сімʼю: бабусю, маму, пʼятьох братів і сестер, які через деякий час змогли безпечно дістатися Словаччини. Їхнє довгоочікуване воззʼєднання відбулось у Братиславі, де родині змогли надати підтримку волонтери й місцева громада. Хлопчик, який зовсім нещодавно знаходився на межі між безтурботним дитинством і небезпечною реальністю, знову опинився поруч із близькими.

Хасан справді став одним з символів незламності українського народу, а не просто героєм шокуючих новин.

Хлопчик - дворазовий переселенець, який спочатку втікав від війни в Сирії, щоб надалі жити спокійно, якому довелося втікати й зі свого другого дому - України, зробив вчинок, який сповнений мужності, рішучості і дитячого оптимізму. Він не втрачав надію, як деякі дорослі.

Ця історія стала для людей такою значимою, що багато хто, почувши її, надихався й починав долучатися до допомоги переселенцям.

Адже й волонтери, які працювали на кордоні, казали про те, що таку сильну духом дитину бачили вперше, і підтримка словацького народу свідчить про ознаку прояву щирої людяності, безкорисливої допомоги й емпатії одне до одного.

Хасан Чалаф показав нам не просто ще одну захопливу історію війни, але й нагадав про те, яким небайдужим може бути світ, коли стається ситуація, що хтось опиняється у скруті; про те, як війна завжди торкається не тільки військових, а й мільйонів звичайних мирних громадян, чиї життя можуть бути зруйнованими назавжди. Ця історія свідчить про те, якими сильними й стійкими можуть бути діти, коли розмова заходить про надзвичайно небезпечні для життя моменти.