Історії, які ви нам довірили

меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

До всіх історій
Сім’я Тіссен

«Завдяки льоху ми вижили»

переглядів: 1048

Євген Тіссен:

Завдяки льоху ми вижили

До війни магазин був, кіоск, але аптеки не було. Фельдшерський пункт у нас працював. Звичайно, з війною люди повиїжджали, все позакривали. Нам не було куди їхати.

Коштів не було. Тут свій будинок, городи, сарай, господарство, хоч якось жити можна було. Качку зарізали – ось вечеря. Картопля своя, помідори, овочі, фрукти дітям. Це все було своє, домашнє. Діватися нам було нікуди, не можна було тут все кидати. Ми на таке не були готові.

Тому ми бігали до льоху, ховалися. Жили в маминому будинку, 9 осіб. Жили всі разом однією великою родиною.

Донька Христина Тіссен:

Завдяки льоху ми вижили

У льоху ми ховалися. Зараз там вже консервація. Буржуйка стояла в кутку. Тут ховалися, матраци були, піддони, настили. Ночували десь зо три або чотири рази. Коли вперше «Градами» накрили, дівчата там по черзі ночували. Ну, а так, години по три, по чотири, по п’ять сиділи. Було пару разів, що ми навіть не встигали з хати вийти.

Батько:

Топили льох постійно, льох є льох, доводилося топити. Завдяки льоху ми і вижили. Вибухові хвилі були. Хата тріснула, кут пішов від вибуху. Скло теж вилітало. Чотири рази тут склив, на п’ятий раз уже плюнув, позабивав, та й усе. Ну а що? Який сенс склити, якщо стріляли?

Завдяки льоху ми вижили

Мати:

Ми звідси на жоден день не виїжджали. Ми були повністю під усіма обстрілами. Через нас літало і туди, і звідти.

Спали в льосі переважно діти. А я часто спала в будинку. Уявіть собі, 9 осіб в льосі? Це важкувато. Хоча коли були масові обстріли, то там спали всі.

Ми винесли з льоху всю консервацію, на шлакоблоки поставили дошки, зверху дощок спустили матраци, оббили льох повстю, поставили в льох буржуйку. Була зроблена поличка зверху, тому що ми всі не вміщалися. Спали так: хтось нагорі, хтось на іншій полиці, але спали. І їсти там готували, і їли там.

З 12 вересня 2014 року по 31 грудня 2015 в селі не було світла, взагалі не було. Готували на чому доведеться. Багаття палили, газ купували. Але газ купувати, коли обстріли, було небезпечно. Бо невідомо, куди наступного разу прилетить снаряд. І злетіти на повітря не від снаряду, а від власного газу якось боязко. Взимку ми готували на печі.

Люди працювали, мали свій достаток, свій дохід, розраховували на себе. Працювати зараз людям ніде. Коли все це почалося, син сказав ті слова, які мені на думку не прийшли зразу. Він сказав так: «Без різниці, який у нас буде уряд. Без різниці, який у нас буде лад. Наша доля – як ми займалися сільським господарством, так ми і будемо займатися». Так воно і є. Єдине, дуже важко, що немає роботи. Щоб прогодувати дітей, потрібно вишукувати гроші.

Повністю все навколо села заміновано. Роботи немає, уся молодь сидить без роботи. Пенсії ми отримуємо.

Якщо в 2016 році нас більше підтримували гуманітарні служби, то зараз, за великим рахунком, ми отримуємо допомогу від Червоного Хреста та від Ахметова.

Село не потрібне. Наша сільська рада залишилася на тому боці. Територіально село належить Луганській сільській раді, а вона зараз знаходиться в «ДНР». А тут нас ніяк офіційно не передадуть Михайлівці.

На медичне обслуговування нас до Михайлівки передали. З горем пополам, нам зараз дозволили брати довідку про те, що ми тут живемо. Ось і все. Води як не було, так і немає. Транспорту як не було, так і немає. Медпункту як не було, так і немає. Єдине – «Лікарі без кордонів» приїжджають раз на місяць, але це просто видача ліків.

Магазину тут немає, тобто щоб купити продукти, треба виїхати кудись, навіть елементарний хліб купити. Тому про те, що ми відновлюємося, сказати ще не можна. Чесно кажучи, я не готова ще до того, щоб купити новий шифер і покласти його на дах, тому що я не знаю, що буде далі.

Усі стресові стани не проходять безслідно. Молодь ще це не відчуває, а люди у віці відчувають. Багато хто виїхав, залишивши будинки, взяли найнеобхідніше, повернутися людям ні до чого.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/

Rinat Akhmetov Foundation Civilian Voices Museum
Славне 2014 2015 Відео Історії мирних жінки чоловіки психологічні травми обстріли безпека та життєзабезпечення
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій