Мені 56 років. Я з села Підгірне Василівського району Запорізької області. Першого березня чоловік вивіз мене на діаліз у Запоріжжя. Коли їхали, за п’ятдесят метрів від нас росіяни стріляли з Градів. Назад ми не повернулися. Живемо при лікарні. Дякуємо завідуючій Тетяні Іванівні за те, що прихистила нас, і волонтерам – за допомогу. 

Перший тиждень війни провели в підвалі. Зробили з дощок ліжка і стіл. Коли не було обстрілів, виходили, щоб швиденько приготувати їсти. На городі стояли Гради. 

У Підгірному залишилися донька, зять і четверо малих внуків. Коли почалася війна, найменшому був один місяць. Жили під обстрілами. На вулицях стояли російські танки. 

Вони не могли виїхати, бо перевізники просили велику суму грошей. Лише через п’ять місяців доньці з внуками пощастило вибратися. На блокпості у Василівці стояла колона. Один чоловік з цієї колони погодився вивезти їх за прийнятну суму. Зять і двадцятирічна внучка досі живуть у Підгірному. Вони не можуть залишити господарство. 

Я вірю, що Україна переможе. Вірю, що повернемося додому, просто треба трошки зачекати.