Я жила в селищі Залізничному під Гуляйполем, працювала прибиральницею в Будинку культури. Ніхто не думав, що буде така війна! Ми вдома були до останнього, але коли почалися жорстокі бойові дії, то для нас це був шок.  

Коли 18 квітня в наш двір прилетіли снаряди, було дев’ять прильотів. І ми в чому стояли, в тому й поїхали на машині. Залишили котів і собак, і це дуже важко, бо ми поступили з ними як зрадники, приїхали в Запоріжжя. Знайти житло – це найболючіше питання. Адже роботи немає, і ні з чого платити за квартиру.

Найбільше пригнічує, що на роботу неможливо влаштуватися. Нам немає ніяких виплат, у нас немає чим платити за житло. Додому повернутися нам теж ніяк, бо там сильні бойові дії. Знаєте, що робиться в Гуляйполі?

Так хочемо, щоб ця війна скінчилась завтра.  Чекаємо якихось обнадіюючих слів, та одні кажуть, що через місяць, хто дає ще рік. Всі кажуть, що буде важка зима. Хотілося б, щоб вона швидше скінчилася. Дуже хочеться повернутися додому, у свою хату, на свою роботу, побачити своїх сусідів.