Міна Сорвіно, жителька Києва, на своїй сторінці в фейсбуці написала про те, як почалась для них з мамою війна і роздумує над тим чи може вона публікувати щасливі фото в соцмережах, коли в країні траур.

Я виїхала з Київа та вивезла маму в березні 2022, коли подруга подзвонила і сказала, що є велика вірогідність, що мости між лівим та правим берегом підірвуть. 

У нас не було до кого рванути на правий берег. В цілому під'їзді залишилися тільки ми з мамою, і ми з кішками виїхали, нас не було дома три місяці. 

Тож, повернулися на початку червня 2022, з тих пір ми вдома, ми допомагаємо, як можемо, і нам дуже страшно, коли обстріли. А коли їх немає саме по Києву, то болить серце за ті місця та міста, де вони є, адже обстріли постійно.

Але! Я довго думала, чи запостити своє рум'яне довольне фото в топі з пайєток, з посмішкою до вух у Новорічну ніч? У країні траур, страшні новини весь час, і тут я, з довольним фото, зробленим іще на Різдво. 

І ніхто не написав мені ( але не можу знати, чи не подумав) про те, що якого біса взагалі. Навпаки, написали добрі слова та побажання у НР.

Чи означає це, що ми, хто тут, дома, за умовчанням маємо право на посмішки та олів'є тому, що за хвилини, можливо, не буде ні нас, ні олів'є, а інші, хто в відносній безпеці, - ні? 

Я бачу, що називають їх лицемірами. Але ж це неправда! Навпаки, це і є щирість: коли ти транслюєш те, що відчуваєш в данний момент. І олів'є з шампанським - щиро та в моменті, і збори та донати - в іншому моменті. Чи не є це як раз чесностю?

За хвилини, можливо, не буде ні нас, ні олів'є