Ми були в окупації 9 місяців, було дуже страшно,
досі здригаємось від шумних звуків.
24.02.2022 ми всі проснулися від сильних гучних взривів. Всі трусилися, але я намагалася заспокоїти дітей. Ми всі стали нервозні, вспильчиві, часто болить голова, серце, переживаєш як і де далі жити.
В магазинах спочатку не було нічого,
староста села їздив за 100 км, щоб привести людям по хлібині, трохи муки, солі, 150 гр. олії,
і за цим треба було стояти більше ніж пів дня, не було світла, води, виживали як могли.