Я працюю бібліотекарем у дитячій бібліотеці. Все життя прожила у Снігурівці. На жаль, із початком війни змушена була виїхати. Тепер повернулася додому - наше місто деокуповане.

Про те, що розпочалася війна, я дізналася із соцмереж. Прокинулась тоді рано, телевізор не вмикала, а в інтернеті побачила пост. Одразу зателефонувала до сина-військового. Їх підняли по тривозі, він саме їхав у частину. Потім почула в новинах про війну.

Я виїхала після двох тижнів окупації у Миколаїв - там мої діти живуть. Тоді ще нас випускали, вивозили автобусами і маршрутками, люди виїжджали власними машинами. Мама також виїхала. Вона виїжджала нормально, а я потрапила під мінометний обстріл. Дякувати Богу, все обійшлося, проскочили.

Труднощів як таких не було. Найважче було морально. Син військовий і ми спочатку взагалі не знали де він і що з ним. Він іноді виходив на зв'язок, писав, що у нього все добре. Але постійного зв'язку з ним не було.

Коли росіяни зайшли у Снігурівку, вони шукали хлопців, які були у ТРО, в АТО, військових, поліцейських. Я бачила наслідки цих «розмов». Це було шокуюче.

У Миколаєві у квітні зникла вода, у травні з'явилася солона. Воду носили і возили баклажками. Коли з'явилася солона, стало трохи легше. Носили питну воду лише для того, щоб зварити їсти і чай зробити. Для всього іншого використовували технічну.

Ми звикли до благ цивілізації, до того, що полиці у магазинах повні, тому складно було пристосуватись до відсутності світла, води, газу і порожніх магазинів.

В окупації було морально тяжко, бо люди не могли собі придбати найнеобхідніші продукти. Люди займали чергу за хлібом з ночі, але не знали, чи привезуть його.

У Миколаєві було легше і з продуктами. До того ж видавали гуманітарну допомогу. Це відіграло свою роль.

Коли після двох тижнів окупації я приїхала у Миколаїв і побачила, що по вулицям ходять люди, що там є продукти, є хліб - відчула, наче потрапила із середньовіччя у теперішній час. Я розплакалась прямісінько у магазині, бо там усе було. А вдома у людей не було нічого.

Снігурівку звільнили від окупантів 10 листопада. Після того відновили водопостачання, світло, з продуктами стало легше. Ось тільки зараз почалися обстріли.

Дуже хочеться, щоб до кінця року бойові дії припинилися і всі повернулися додому, до своїх дітей і родин. Мрію про перемогу. Щоб усі були живі, здорові і неушкоджені.