Я жив на першому березі Дніпра, коли почалася війна. Росіяни зайшли в село в перші дні. Одного разу швидка везла поранених мирних жителів, і її розстріляли окупанти. Залишилася живою лише маленька дівчинка.

Окупанти не випускали нікого з міста. Люди рятувалися самотужки. Я намагався допомагати іншим: ділився їжею, давав маленьким дітям те, що вдавалося знайти.

Хліба практично не було, але місцевий фермер роздавав муку та олію, і це давало шанс вижити. Інсуліну в мене не було. Через це дуже постраждали нирки. 

Вулиці були небезпечні. Постійно проводилися обшуки, перевіряли документи. За двісті метрів від мого дому росіяни розташували свій полігон, і стрілянина була майже безперервною.

Зрештою, я виїхав до Одеси. Тут зараз живу, перебуваю на діалізі, бо нирки геть відмовили. Чекаю миру кожного дня, але минулого життя не повернеш.