Для моєї сім'ї вторгнення було двічі. В перший раз дорослі (я та чоловік) були на роботі,діти в садочку та школі. Вдруге теж на роботі,а діти вдома.

Найбільш складним було дітям. За дев'ять років - сім переїздів,сім шкіл, двічі втеча від окупантів.

Для найменшої донечки(вона народилася після першої втечі) було складним зрозуміти, чому в нас новий домік,а не той,де було так гарно.

У нас була козочка,якій ми купували висівки (любила її більше ніж інші корма). Не було хліба і ми робили вісівкові пишки.

Коли вперше в окупації з'явилася в сім'ї мука і перша хлібинка з неї,найменша дитина довго її нюхала і не давала різати.

Тепер ми живемо разом тільки четверо з п'яти. Старша донька після виїзду з окупації виїхала за кордон. Сказала:" вони вкрали в мене дитинство, але юність не віддам".

Дуже дякуємо сусідам,волонтерам за допомогу.

Наразі працюємо,беремо підробіток, але не на все вистачає. Раніше був свій бізнес.

Є речі, які нагадують про трагічні події, що розпочалися 24 лютого 2022 року. Після першої втечі був з собою шмат "їхньої залізяки" ,що залетів на дах будинку ледь не відібравши життя свекру.

Після другої залишилися життя та віра в найкраще.