До початку війни я з донькою жили на Північній Салтівці, як і мої батьки. Я готувалася до відкриття власної справи, донька навчалася у 3 класі.

Перші обстріли були поруч з нашим домом, тому ми зібрали по валізі речей (собі та доньці) та поїхали до більш спокійного району до друзів. Але і там тиждень ми переховувалися у підвалі.

За тиждень вирішили, попри постійні обстріли, намагатися забрати батьків з Північної Салтівки та виїжджати до родичів у область. Так і зробили.

За декілька днів у нашу домівку на Північній Салтівці влучило декілька ракет та увесь під'їзд вигорів вщент. Разом з квартирою, яка вже не придатна до існування, згоріло абсолютно усе майно, що в нас було.

Після початку вторгнення, мені довелося припинити початок власної справи. Батьки захворіли (та хворіють досі), зараз допомогаю їм. А дитина на дистанційному навчанні теж вдома, тому навіть роботу знайти складно. Залишитися без усього, на що заробляли усе життя та без коштів до існування було найважче. Дякуючи волонтерським фондам ми вижили у найскладніші часи та досі отримуємо деяку допомогу.

На початку вторгнення у нас не було запасів їжі та доводилося дуже економити. Я хворію хронічною хворобою (аутоімуний тиреоїдід), не могла купити ліки та здати аналізи. Наразі справи дещо кращі, негайної потреби в їжі та ліках немає.